ТЕОРЕТИЧНА МОДЕЛЬ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ СТУДЕНТІВ

Автор(и)

  • Вадим Миколайович Рудь Приватний вищий навчальний заклад «Європейський університет» https://orcid.org/0009-0000-0043-4050

DOI:

https://doi.org/10.32782/cusu-psy-2025-4-10

Ключові слова:

резильєнтність, студент, теоретична модель, когнітивна оцінка, копінг, зворотний зв’язок, адаптація

Анотація

Резильєнтність як здатність індивідів, груп або систем адаптуватися, відновлюватися й досягати успіху в умовах стресу, невизначенності або змін набуває особливої актуальності в сучасних умовах, у наукових дослідженнях цей термін усе частіше вживається в контексті психології, підприємництва, соціології та екології, адже це ключовий soft skill, особливо для сучасної молоді. Резильєнтність виступає ключовим предиктором академічного успіху, психічного благополуччя та майбутньої професійної ефективності здобувачів вищої освіти. Незважаючи на значну кількість досліджень, присвячених резильєнтності загалом, існуючий науковий дискурс виявляє значний дефіцит спеціалізованих, контекстуалізованих теоретичних моделей, які б комплексно пояснювали механізми резильєнтності саме в умовах здобуття вищої освіти. У статті представлено теоретичну модель резильєнтності студентів, що інтегрує диспозиційні ресурси особистості, процесуальні механізми адаптації та соціально-екологічні модератори. Модель побудована на основі когнітивно-оціночної теорії стресу (Р. Лазарус і С. Фолкман), ресурсного підходу (С. Гобфолл) і динамічних моделей розвитку (А. Мастен, Дж. Бонанно). Центральним елементом виступає когнітивна оцінка ситуації як загрози або виклику, що визначає вибір копінг-стратегій. Соціально-екологічні фактори розглядаються як контекстуальні умови, що впливають як на формування стресора, так і на ефективність адаптаційної відповіді. Особливу увагу приділено механізму зворотного зв’язку, який реалізується у двох варіантах: (1) інтеграція досвіду та розвиток (у разі адаптивного результату), (2) переоцінка з ризиком регресу або компенсаторного зростання (у разі дезадаптації). Така структура моделі дає змогу враховувати не лише факт подолання стресу, а і якість його осмислення та наслідки для особистісного зростання. Модель є методологічно гнучкою, контекстно чутливою та придатною до подальшої операціоналізації в емпіричних дослідженнях, психодіагностиці й освітньому консультуванні.

Посилання

Кокун О. М., Мельничук Т. І. Резилієнс-довідник: практичний посібник. Київ : Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України, 2023. 25 с.

Лазос Г. П. Резільєнтність: концептуалізація понять, огляд сучасних досліджень. Актуальні проблеми психології. Том 3. Консультативна психологія і психотерапія. Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Вінниця : ФОП Рогальська І. О., 2018. Вип. 14. С. 26–64. URL: https://surl.li/mvdmxf (дата звернення: 04.07.2025).

Мартинюк Т. Л. Резильєнтність як фактор успішної адаптації до умов навчання здобувачів закладів вищої освіти : кваліфікац. магіст. робота. Львівський держ. ун-т внутр. справ. Львів, 2025. 85 с. URL: https://surl.li/umkdqz (дата звернення: 13.06.2025).

Мінін М. О. Психологічні предиктори резильєнтності студентської молоді. Габітус. 2025. № 70. С. 128–134. DOI: https://doi.org/10.32782/2663-5208.

Музичко Л. В. Психологічна ресурсність особистості та її резильєнтність. Журнал соціальної та практичної психології. 2023. Вип. 1. С. 28–33. DOI: https://doi.org/10.32782/psy-2023-1-5.

Чиханцова О., Гуцол К. Психологічні основи розвитку резильєнтності особистості в період пандемії СOVID-19 : практичний посібник. Київ : Національна академія педагогічних наук України, Інститут психології імені Г. С. Костюка, 2022. 128 с.

Юрчук О. В. Основні наукові підходи до вивчення феномену резильєнтності. Психологія: реальність і перспективи. 2025. № 24. С. 45–52. DOI: https://doi.org/10.35619/prap_rv.vi24.441.

Bonanno G. Loss, Trauma, and Human Resilience: Have We Underestimated the Human Capacity to Thrive After Extremely Aversive Events? Psychological Trauma: Theory, Research, Practice, & Policy. 2008. S(1). Р. 101–113. DOI: https://doi.org/10.1037/1942-9681.S.1.101.

Hobfoll S. E. Conservation of resources: a new attempt at conceptualizing stress. American. Psychologist. 1989. Vol. 44 (3). Р. 513–524.

Lasarus R., Folkman S. Stress, appraisal and coping. New York : Springer Publishing Company, 1984. 456 p.

Luthar S. S. Resilience in development: A synthesis of research across five decades. In D. Cicchetti & D. J. Cohen (Eds.), Developmental psychopathology: Risk, disorder, and adaptation (2nd ed., pp. 739–795). John Wiley & Sons, Inc. 2006. URL: https://psycnet.apa.org/record/2006-03609-020.

Masten A. S. Ordinary magic: Resilience processes in development. American Psychologist. 2001. Vol. 56 (3). P. 227–238. DOI: https://doi.org/10.1037/0003-066X.56.3.227.

Rutter M. Resilience as a dynamic concept. Development and Psychopathology. 2012. Vol. 24 (2). P. 335–44. DOI: 10.1017/S0954579412000028. PMID: 22559117.

Tedeschi R. G., Calhoun L. G. Target Article: “Posttraumatic Growth: Conceptual Foundations and Empirical Evidence”. Psychological Inquiry. 2004. Vol. 15 (1). P. 1–18. DOI: https://doi.org/10.1207/s15327965pli1501_01.

##submission.downloads##

Опубліковано

2025-12-31

Як цитувати

Рудь, В. М. (2025). ТЕОРЕТИЧНА МОДЕЛЬ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ СТУДЕНТІВ. Наукові записки. Серія: Психологія, (4), 79–86. https://doi.org/10.32782/cusu-psy-2025-4-10