ОСОБЛИВОСТІ БУТТЄВОГО ДИСКУРСУ НА ПРИКЛАДАХ ХУДОЖНІХ ТА ФІЛОСОФСЬКИХ ТЕКСТІВ
DOI:
https://doi.org/10.32782/2522-4077-2025-213-51Ключові слова:
дискурс, типи дискурсу, буттєвий дискурс, ознаки, цінності буттєвого дискурсуАнотація
У статті з використанням відповідного ілюстративного матеріалу розглядаються питання, пов’язані з уточненням змісту поняття «буттєвий дискурс». Буттєвий дискурс належить до групи персональних (особистісно-орієнтованих) дискурсивних практик, але при цьому володіє значною специфікою не тільки порівняно із інституційними (статусно-орієнтованими) їх типами, але й відносно іншого різновиду персонально-орієнтованої комунікації – побутового (повсякденного) дискурсу. Відмічена особливість, серед іншого, виявляється у тематичному розмаїтті буттєвого дискурсу, у притаманних останньому творчій природі, концентрації уваги його учасників на суттєвих обставинах людського життя, глибині та всебічності опрацювання відповідних питань, багатстві форм (усна, письмова (або їх певне сполучення), монологічна, діалогічна, полілогічна) та жанрово-стилістичного арсеналу мовлення, який в ньому застосовується. Зокрема, буттєвий дискурс залежно від конкретних потреб його суб’єктів, розгортається у жанрах художніх (поетичних) та філософських творів, літописів, театральних вистав, есе, притч, пісень, описань, класифікацій, констатацій, порівнянь, парадоксів, алогізмів, алюзій, афоризмів, прислів’їв та приказок тощо. Цінність буттєвого дискурсу полягає в тому, що саме в його царині наявні умови для найбільш повної реалізації потенціалу мовленнєвих форм соціальних контактів. Буттєвий дискурс тією чи іншою мірою представлений майже в кожній із сфер соціальної взаємодії, репрезентуючи при цьому певний рівень (ракурс) опанування відповідною проблематикою. Так само, не можливе й предметне виокремлення буттєвого дискурсу серед інших напрямів людської активності лише з огляду на його суб’єктний склад, оскільки фактично будь-яка особа, що володіє необхідними для цього інтелектуальними і творчими здібностями здатна за її бажанням долучатися до нього. Все вищезазначене, а також те, що феномен буттєвого дискурсу ще й досі потребує подальшого вивчення, зумовлює високу актуальність і важливість цього напрямку дискурсології.
Посилання
Лисенко О. М. До питання класифікації дискурсу в сучасному мовознавстві. Науковий вісник Національного уні-тету біоресурсів і природокористування України. 2018. Вип. 281. С. 126–134.
Сєдакова М. В. Реалізація англійськомовного танцювально-спортивного дискурсу: когнітивний та прагматичний аспекти : дис. … д-ра філ. наук. Запоріжжя, 2023. 194 с.
Томчаковська Ю. О. Дискурсологія: напрями і завдання (теоретичний огляд). Записки з романо-германської філології. 2021. Вип. 1 (46). С. 115–121.
Черняк Ю. І. Інтердисциплінарні виміри проблеми типолоії дискурсів та літературознавча аналітика. Вісник Запорізького національного університету. 2010. Вип. 1. С. 94–100.
Dijk T. A. van. Studies in Pragmatics of Discourse. The Hague, 1981. 327 p.
Дейна Л. В. Дискурсивні параметри письменницьких щоденників. Нова філологія. 2023. Вип. 89. С. 87–94.
Victor H. L’homme qui rit. Paris, 2001. 704 p.
Πλάτων. Γοργίας. Αθήνα, 2005. 199 p.
Szlezák T. A. Platon lesen. Stuttgart, 1993. 174 s.
Барабаш Ю. Г. Літературно-історичний дискурс: виклики і апорії (думки нестороннього). Слово і час № 1. Одеса, 2012. С. 3–15.
Victor H. Les Misérables. Paris, 1997. 1264 p.
Vanderveken D. Formal Discourse Pragmatics. Методичні та психологопедагогічні проблеми викладання іноземних мов на сучасному етапі: матеріали V міжн. наук-метод. конф, (Харків, 22 листопада 2012). Харків: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2012. С. 31–32.
Kundera M. L’insoutenable légèreté de l’être. Paris, 1985. 339 p.
Шевченко І. С., Морозова О. І. Проблеми типології дискурсу. Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен : кол. моногр. за заг. ред. Шевченко І. С. Харків : Константа, 2005. 356 с.
Кім О., Яценко М. О. Релігійний дискурс як різновид інституціонального дискурсу. Міжкультурна комунікація і перекладознавство: точки дотику та перспективи розвитку: матеріали міжнар. наук.-практ. інтер.-конф. (Переяслав-Хмельницький, 15 бер. 2018). Переяслав-Хмельницький, 2018. С. 17–19.
Гоцалюк А. А. Релігійний дискурс традиційного світогляду в контексті соціально-філософських рефлексій. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2015. № 2. С. 12–15.
Приблуда Л. М. Художній дискурс: проблема інтерпретації. Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського. 2022. Том 33 (72), № 1. С. 78–82.
Dijk Т.A. van. Cognitive Processing in Literature Discourse. Poetics Today. 1979. Vol. 1. № 1–2. Р. 143–159.
Семенюк О. А. Художній дискурс як відображення авторської картини світу (лінгвокультуро-логічний підхід). Вчені записки Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського. 2019. Том. 30 (69), № 1. С. 7–10.
Писаренко Л. М. Дискурс політичного ток-шоу як гібридний тип дискурсу. Науковий вісник Чернівецького університету. 2014. Вип. 692–693. С. 165–169.
Chafe W. Discourse, consciousness, and time: the flow and displacement of conscious experience in speaking and writing. Chicago, 1994. 327 p.
Chafe W. Givenness, contrastiveness, definiteness, subjects, topics and point of view. New York, 1976. Р. 26-56.
Солощук Л. В. Взаємодія вербальних і невербальних компонентів комунікації у сучасному англомовному дискурсі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. філол. наук : спец. 10.02.04 «Германські мови». Київ, 2009. 40 с.
Гуріна М. Філософія: пер. з фр. Житомир, 2018. 352 с.
