«В ІМЕНІ – ПОЧАТОК І КІНЕЦЬ»: АНТРОПОНІМІКОН ПРОЗИ МАРІЇ МАТІОС

Анотація

У статті різногранно й комплексно проаналізовано структурно-семантичні особливості та асоціативно-символічний потенціал пропріальної лексики в прозових дискурсах Марії Матіос; з’ясовано власне лінгвальну, етноментальну та соціокультурну специфіку індивідуального художнього антропонімікону як особливого мислеобразного й аксіологічного феномену. Художній антропонімікон прози відрефлексовано як мовленнєво найбільш чутливий, релевантний та інформативний сегмент осягнення світу крізь призму імен. Зазначено, що поліаспектні лінгвопоетичні студії антропономенів інспірують глибинну рецепцію, інтерпретацію та усвідомлення імплікованих сенсів; пропріальні лексеми функціонують не лише як власне лінгвальні одиниці, а передовсім як «живі клітини», що породжують «згустки» лінгвофеноменів архетипного, етноментального, соціокультурного, аксіологічного та асоціативного плану. Зазначено, що більшість персонажів писані з натури, тому авторка мусила завуальовувати оповідь іншими, але концептуально близькими іменами, прізвищами, прізвиськами. Постульовано, що Марія Матіос прискіплива й вимоглива у доборі імен (власне імен, прізвищ, імен по батькові, прізвиськ, псевдонімів, андронімів) персонажів, а це інспірує потребу нешаблонного осмислення художнього задуму письменниці та специфіки втілення авторських наративних стратегій, рівно ж аксіологічно-концептуальних інтенцій, лаконізованих в імені та його вагомих формантах. Зроблено узагальнення, що антропонімікон прози Марії Матіос засвідчує авторську прискіпливість у доборі промовистих та органічних і в мікро-, і в макроконтекстах пропріальних лексем, які слугують експлікантами здебільшого регіональної антропономінації, ментально-психологічних особливостей персонажів, цементують подієвий каркас, виступають історичними, аксіологічними, етнокультурними маркерами та релевантними інтенційними асоціатами.