ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ: ВІД РОЗУМУ ДО ПОЧУТТІВ

Анотація

Стаття присвячена аналізу психологічних засад емоційного інтелекту та простежує його розвиток у контексті ключових змін у психології ХХ століття. Від когнітивної революції до формування інтегративних моделей свідомості – дослідження розкриває, як провідні науковці переосмислили взаємозв’язок між розумом і емоціями. У 1950–1960-х роках когнітивна революція представила людський розум як логічну й системну інформаційну структуру. Проте навіть у цей період раціоналістичного оптимізму виникли сумніви щодо можливості відокремлення мислення від емоцій. Було доведено, що почуття не перешкоджають розумовим процесам, а є їх невід’ємною складовою. У цьому контексті ідея Г. Саймона про обмежену раціональність показала, що емоції спрямовують прийняття рішень за умов браку інформації та часу. Дослідження Дж. Міллера й У. Найссера засвідчили, що когнітивні процеси залежать від значення та досвіду, а розум не можна зводити до механічної системи. Теорія афектів С. Томкінса й експериментальні праці П. Екмана щодо мімічних виразів продемонстрували біологічну та комунікативну природу емоцій як основи людської взаємодії та емпатії. Надалі теорія множинних інтелектів Г. Гарднера визначила внутрішньоособистісне та міжособистісне розуміння як окремі, але важливі форми інтелекту. Узагальнення цих підходів сприяло формуванню психології як більш інтегрованої науки про розум і емоції та створило теоретичне підґрунтя для концепції емоційного інтелекту як цілісної моделі когніції та афекту. У роботі доводиться, що емоційний інтелект не виник раптово, а є результатом тривалого розвитку ідей, спрямованих на поєднання пізнання, емоцій і соціального розуміння. Він уособлює прагнення сучасної психології розглядати інтелект не лише як здатність мислити, а і як уміння відчувати, розуміти інших і діяти з емпатією.