ВПЛИВ ЕКЗИСТЕНЦІЙНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ НА КОНСТРУЮВАННЯ ЖИТТЄВОЇ ПЕРСПЕКТИВИ ДОРОСЛИХ ПІД ЧАС ВОЄННОГО СТАНУ

Анотація

У статті розглянуто проблему впливу переживання екзистенційної невизначеності, зумовленої воєнним станом в Україні, на процес конструювання життєвої перспективи дорослими особами. Актуальність дослідження зумовлена тим, що тривала війна актуалізувала для значної частини населення досвід втрати стабільності, порушення звичних життєвих орієнтирів та неможливості прогнозувати власне майбутнє, що безпосередньо впливає на психологічне благополуччя та здатність особистості до самовизначення. Проаналізовано основні теоретичні підходи до розуміння екзистенційної невизначеності в межах екзистенційно-гуманістичної психології, а також сучасні вітчизняні дослідження психологічних наслідків війни. Досліджено особливості життєвої перспективи як складної динамічної системи, що інтегрує ціннісні орієнтації, життєві цілі та плани, а також механізми її трансформації в умовах екстремального стресу. Емпіричне дослідження проведено на вибірці з 76 респондентів віком від 18 до 60 років, розподілених на три групи: цивільні особи без досвіду переміщення, внутрішньо переміщені особи, а також ветерани та військовослужбовці з бойовим досвідом. Використано комплекс психодіагностичних методик, зокрема «Шкалу екзистенції» А. Ленгле та К. Орглер для визначення рівня екзистенційної сповненості, а також «Опитувальник часової перспективи» Ф. Зімбардо для вивчення часових орієнтацій особистості. Встановлено, що найнижчі показники орієнтації на майбутнє та найвищі показники фаталістичного ставлення до теперішнього зафіксовано у групі внутрішньо переміщених осіб, що свідчить про глибоку дезінтеграцію життєвої перспективи внаслідок вимушеного переселення. Натомість група ветеранів та військовослужбовців демонструє вищі показники екзистенційної сповненості та здатності до планування майбутнього, що може розглядатися як прояв посттравматичного зростання. Кореляційний аналіз засвідчив сильний обернений зв'язок між показником екзистенційної свободи та фаталістичним теперішнім у групі ВПО, що підтверджує ключову роль відчуття внутрішньої свободи у збереженні здатності до проєктування майбутнього. Отримані результати доводять, що екзистенційна невизначеність діє як трансформатор часової сфери особистості, який може як блокувати планування майбутнього (у випадку ВПО), так і стимулювати екзистенційне зростання (у випадку ветеранів).