РЕЗИЛЬЄНТНІСТЬ В КОНТЕКСТІ ПРОЯВУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ОСОБИСТОСТІ

Анотація

У статті проведено теоретико-емпіричний аналіз емоційного інтелекту як інструменту для розвитку резильєнтності особистості. Зазначено ключові підходи до визначення терміну «резильєнтність».Уточнено розуміння емоційного інтелекту як психологічного явища. Встановлено, що резильєнтність розглядається як індивідуальна риса, як процес, що постійно змінюється, та як здатність. Окреслено моделі резильєнтності особистості, які висвітлюються вітчизняними та зарубіжними дослідниками.Узагальнено найбільш поширені в сучасній психології інтерпретації резильєнтності, що розглядається як риса особистості та як процес, що постійно розвивається. За твердженням, резильєнтність, як процес, що постійно змінюється, зумовлює пристосування у стресових обставинах. Вона дає змогу особистості або соціуму долати перепони життя, будуючи повноцінне існування навіть у складних умовах.Характеризується здатністю до грамотного розподілу та використання ресурсів у скрутних ситуаціях, що сприяє збереженню психологічного комфорту. Підкреслено важливість стійкості у здатності людини пережити та розвиватися після травматичних подій, що веде до посттравматичного зростання особистості. Зазначено, що ключовими аспектами, які визначають резильєнтність, є взаємодія між біологічними, психологічними, соціальними та культурними чинниками. Проаналізовано риси характеру, які сприяють стійкості особистості до ключових стресових чинників професійного життя. Здійснено аналіз емпіричного дослідження з питань резильєнтності особистості. Викладено дані дослідження щодо визначення рівня резильєнтності та емоційного інтелекту викладацького складу, проаналізовано одержані результати. За підсумками здійсненого вивчення з’ясовано, що у учасників дослідження переважає середній показник резильєнтності. Він визначається визнанням обставин, зосередженістю на можливих вирішеннях, відповідальністю за власне існування, ініціативністю та контролем емоційного стану.