ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ СУПРОВОДУ ТА АДАПТАЦІЇ ГРОМАДЯН З ІНВАЛІДНІСТЮ, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ У ХОДІ ВОЄННИХ ДІЙ В УКРАЇНІ: СПЕЦИФІКА ФОРМУВАННЯ ВПЕВНЕНОСТІ В СОБІ
DOI:
https://doi.org/10.32782/cusu-psy-2024-2-13Ключові слова:
впевненість у собі, психологічний супровід, тренінг, механізми супроводу, адаптація громадян з інвалідністюАнотація
Метою статті є дослідження психологічних механізмів супроводу та адаптації громадян з інвалідністю, які постраждали внаслідок воєнних дій в Україні, з особливим акцентом на специфіці формування базової властивості особистості – впевненості в собі. Стаття розглядає методи психологічної підтримки, інтервенційні стратегії та фактори, що сприяють розвитку впевненості в собі у даної категорії населення. Психологічний супровід та адаптація громадян з інвалідністю, які постраждали внаслідок воєнних дій в Україні, є надзвичайно важливими аспектами психосоціальної підтримки. Цей процес включає низку кроків і методів, спрямованих на зменшення психологічних наслідків, сприяння соціальній інтеграції та покращення якості життя цих людей. Наведені основні напрями та методи психологічної підтримки: 1. Психологічна діагностика Перший крок у наданні допомоги – це проведення комплексної психологічної діагностики. Вона включає оцінку психічного стану, рівня стресу, наявності посттравматичного стресового розладу (ПТСР), депресії, тривожності та інших психічних розладів. 2. Психотерапевтична підтримка може включати різні методи та підходи: когнітивно-поведінкову терапію (КПТ), яка допомагає змінювати негативні мисленнєві патерни та поведінкові реакції на більш адаптивні; експозиційну терапію, яка застосовується для роботи з ПТСР і допомагає зменшити страх та тривогу через поступове опрацювання травматичних спогадів у безпечному терапевтичному середовищі; Еріксонівський гіпноз, який може бути використаний для розслаблення та зменшення симптомів тривоги і стресу; групова терапія як важливий інструмент для надання соціальної підтримки, який сприяє обміну досвідом і взаємній підтримці серед осіб з подібними проблемами. 3. Психоедукація передбачає надання інформації пацієнтам та їх родинам про природу їхніх психічних проблем, методи їхнього подолання, а також доступні ресурси і сервіси підтримки. 4. Соціально-психологічна реабілітація включає заходи для покращення соціальної адаптації та інтеграції осіб з інвалідністю: навчання нових навичок (професійна реабілітація та навчання нових професійних навичок, які можуть бути корисними для працевлаштування); соціальна інтеграція (заходи для покращення взаємодії з соціумом, включаючи участь у громадських заходах, клубах за інтересами, волонтерській діяльності). 5. Робота з родинами осіб з інвалідністю є невід'ємною частиною процесу реабілітації. Вона включає: консультації для членів родин (з метою допомогти родичам зрозуміти потреби постраждалих та як краще підтримати їх); сімейну терапію (для допомогти у вирішенні конфліктів та покращенні комунікації в родині). 6. Використання технологій забезпечує доступ до психотерапевтичної допомоги навіть у віддалених районах. Мобільні додатки: програми для самоконтролю, релаксації та управління стресом. 7. Мультидисциплінарний підхід, який передбачає співпрацю з іншими спеціалістами, є ключовим у наданні допомоги. Співпраця з медиками, соціальними працівниками, фізичними терапевтами та іншими спеціалістами дозволяє забезпечити комплексний підхід до реабілітації. 8. Законодавча та організаційна підтримка є важливою на державному рівні. Вона включає розробку законодавчих актів, які захищають права осіб з інвалідністю, створення програм підтримки, фінансування реабілітаційних центрів та ін. Комплексна психологічна підтримка громадян з інвалідністю, які постраждали від воєнних дій, є складним і багатоаспектним процесом, який потребує індивідуального підходу та залучення різних спеціалістів. Важливість цього напряму зростає в умовах сучасних викликів і його успішна реалізація може значно покращити якість життя постраждалих осіб. Основні завдання програми психологічного супроводу пов'язані із структурою впевненості в собі, включаючи мотиваційно-цільовий, когнітивний, емоційно-оцінний та поведінковий компоненти. Реалізація програми враховує виявлені особливості розвитку структурних компонентів впевненості в собі.
Посилання
Бех І.Д. Виховання особистості. Кн. 1: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. К.: Либідь, 2003. 280 с.
Мельничук С.К. Специфіка вивчення проблеми розвитку впевненості в собі у дошкільному дитинстві. Актуальні проблеми сучасного дитинства : монографія / авт. кол. : О. Радул, Т. Довга, Т. Прибора, Н. Цуканова, І. Баранюк, С. Мельничук, Н. Андросова, Т. Шарапова, С. Куркіна; [за ред. О. Радул]. Харків: Мачулін. 2022. С. 229–263.
Мельничук І.Я., Мельничук С.К. Особливості сприймання сенсу життя на різних етапах онтогенезу. Наукові записки. Серія: Педагогічні науки. Кропивницький: РВВЦДПУ ім. В.Винниченка. 2021. Вип. 192. С. 111–116.
Мельничук С.К. Соціально психологічні особливості проведення психологічного консультування та корекції впевненості в собі. Наукові записки. Серія: Педагогічні науки. Кропивницький: РВВ ЦДПУ ім. В.Винниченка, 2021. Вип. 201. С. 112–117.
Мельничук С.К. Критерії вивчення впевненості в собі. Науковий журнал «Габітус». 2022. Вип. 43. С. 153–157.