ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ТА КОРЕКЦІЇ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ

Анотація

У статті проаналізовано вітчизняні та зарубіжні наукові підходи до поняття резильєнтності. Резильєнтність розглядається як здатність особистості протистояти складним життєвим обставинам та знаходити ресурси для відновлення після стресової події. Головними ознаками резильєнтності є менталітет уцілілого, ефективна емоційна регуляція, відчуття контролю, навички вирішення проблем, співчуття до себе, соціальна підтримка. Здійснено аналіз трьох основних етапів становлення і застосування у наукових дослідженнях терміну «резильєнтність» з 1970-х років по теперішній час. Резильєнтність розглядається як багатогранна система, що включає когнітивні, афективні та поведінкові складники. Проаналізовано основні фактори, які впливають на резильєнтність: біологічні, психологічні, соціальні та культурні аспекти, які взаємодіють між собою та визначають, як людина реагує на стресові ситуації. Становлення резильєнтності залежить від досвіду успішного подолання труднощів, моральної стійкості, гнучкості, уміння регулювати емоційні стани та культивувати позитивні емоції, наявності гідної та важливої цілі, вміння турбуватися про свій фізичний стан, здатності проявляти і приймати соціальну підтримку. Проаналізовано теоретичні підходи до розвитку резильєнтності, такі як: модель Его-психології, модель характерних особистісних рис і контекстуальна модель. Аналіз зарубіжних і вітчизняних програм для формування, розвитку та корекції резильєнтності служить основою для визначення пріоритетних цілей та завдань психологічної допомоги, які включають: осмислення цінностей та сенсу життя; сприяння здатності використовувати внутрішні та зовнішні ресурси і спиратися на набуті навички; удосконалення вмінь контролювати власні емоції та думки; навчання оптимістичному мисленню; планування різних видів діяльності; розвиток соціальних зв'язків та стосунків, а також прояв співчуття і допомоги тим, хто її потребує. Програма корекції та розвитку резильєнтності повинна бути спрямована на формування стійких адаптаційних ресурсів особистості та підвищення її психологічного здоров’я, а також розвиток навичок самодопомоги.