МОТИВАЦІЙНО-ГЛИБИННЕ ПІЗНАННЯ ФЕНОМЕНУ «ВТЕЧА У ХВОРОБУ» ЯК ВНУТРІШНЬОЇ СТАБІЛІЗОВАНОЇ СУПЕРЕЧНОСТІ ПСИХІКИ СУБ’ЄКТА

Анотація

У статті здійснено теоретико-методологічний аналіз категорій «втеча» та «втеча у хворобу». Конкретизовано заданість системи психологічних захистів, яка породжує відступ від реальності та спотворення соціально-перцептивної інформації. Наголошено, що механізм «вимушеного повторення», який пов'язаний із фіксацією на драматичній ситуації життя минулого досвіду суб'єкта поєднаний з інтеграційно-дезінтеграційними процесами. Акцентовано у вагу на формуванні механізму вимушеного повторення спричиненого із переживанням суб'єктом едіпової ситуації. Виділено, що слідові ефекти травмуючих подій дитинства визначають виникнення фіксацій на драматичних переживаннях. Суб'єкт не усвідомлює витоків дисгармонії відносин із оточенням і те, що переживання дитинства, які супроводжувалися відчуттям образи, ненависті, фатуму життя (слабкості), переносяться у реальність за ставленням до себе та до навколишнього світу. Підкреслено, що психіка людини шукає реалізацію у заміщеннях лібідних об'єктів через моделювання емоційного клімату в реальне життя. Увиразнено, що енергія, фіксована під впливом едипальних конфліктів, характерна для динаміки, яка узгоджується з необхідністю соціальної адаптації суб'єкта. Виокремлено, що між психічним та соматичним простежується латентний зв'язок. Окреслено форму психогенної реакції, яка виявляється психічними, соматовегетативними та іншими розладами, які виникають і зберігаються у зв'язку з несприятливою для індивідуума ситуацією, що надає можливість своєрідного ухилення від неї. Діагностико-корекційний робота передбачає контекстність і опосередкованість ведення процесу, логічну послідовність у використанні методик активного соціально-психологічного пізнання. Така особлива функція у психокорекційному процесі відводиться діалогічній взаємодії психолога з респондентом і вибудовується на основі інтерпретаційного психоаналізу поведінкового матеріалу протагоніста.