ПРОСОЦІАЛЬНА ПОВЕДІНКА У КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

Анотація

У статті проаналізовано розуміння сутності просоціальної поведінки як наукового феномену, що лежить в основі налагодження продуктивних діалогічних соціальних зв’язків, суттєвими ознаками яких є втілення в міжособистісні стосунки гуманістичних цінностей, альтруїзму, взаємодопомоги, заступництва, співпереживання та співчуття. Висвітлено історичний генезис становлення проблеми вивчення просоціальної поведінки в зарубіжній та вітчизняній психології. Вказано на домінування лінії наукового пошуку, відповідно до якої дослідження просоціальної поведінки здійснюється в контексті вивчення суміжних наукових проблем: альтруїзму, емпатії, морального розвитку особистості та гуманних стосунків. Зазначається, що тільки останнім часом спостерігається становлення просоціальної поведінки в якості самостійного предмету дослідження українських науковців. Узагальнено позиції вітчизняних та західних учених щодо суттєвих ознак просоціальної поведінки – ціннісного ставлення до навколишніх та прагнення поліпшити їх стан. З’ясовано змістову неоднорідність просоціальної поведінки як цілісного конструкту, елементами якого є альтруїстичні, допомагальні, кооперативні та власне просоціальні вчинки, в основу опису яких покладено мотиваційну складову як внутрішню детермінанту просоціальної поведінки, що має его-альтруїстичну спрямованість. Розглянуто ціннісні орієнтації як детермінанти просоціальної поведінки, дієвість яких зростає за умови переходу з декларативного рівня на рівень системи переконань.. Автори проаналізували погляди науковців, які досліджували просоціальну поведінку, з огляду принципу діяльнісного опосередкування, відповідно до якого спільна діяльність виступає необхідною умовою існування та засобом формування просоціальної поведінки. У статті розкрито одну із сучасних тенденцій у розробці проблеми дослідження феномену просоціальної поведінки, відповідно до якої суспільно корисна поведінка виступає складовою соціальної компетентності, що лежить в основі гуманізації міжособистісних стосунків. Проаналізовано позиції науковців щодо сутності поняття «соціальна компетентність» з огляду основних позицій діяльнісного та інтегрального наукових підходів. Розглянуто соціальну компетентність як підґрунтя для ефективної взаємодії людей в соціальному середовищі та як інтерактивну характеристику особистості, до складу якої входять соціальні знання, уміння та навички, досвід конструктивної взаємодії з навколишніми, цінності та якості, що забезпечують, у вузькому розумінні, підвищення рівня адаптованості та комфортності особистості в певних соціальних спільнотах та, в широкому розумінні, призводять до діалогічності й гуманізації міжособистісного простору загалом. Висвітлено погляди вчених, які вважають просоціальну поведінку ключовим структурним елементом соціальної компетентності.