СТИЛІСТИЧНІ МОЖЛИВОСТІ ПРЯМОЇ ТА НЕПРЯМОЇ МОВИ У ХУДОЖНІХ ТЕКСТАХ

Анотація

У статті розглядаються стилістичні можливості таких способів вираження у текстах художнього стилю, як пряма та непряма мова. Оскільки текст будь-якого функціонального стилю, а особливо стилю белетристики, за своєю суттю є власне мовленням, то він повинен ґрунтуватися на конкретних як змістових, так і мовно-композиційних засадах. Мета статті полягає у розгляді та узагальненні стилістичних можливостей прямої та непрямої мови у німецькомовних текстах художньої літератури. Стаття узагальнює науковий матеріал із досліджуваної теми, зважаючи на антропоцентричність художнього тексту, яка полягає у взаємодії автора через систему дійових осіб із читачем. З огляду на те, що мовлення реалізується у різних видах, на особливу увагу заслуговує розгляд прямої та непрямої мови як стилістично маркованих структур. Ураховуючи особливості створення літературно-художнього портрету персонажу, значна роль тут належить мовленню дійових осіб твору, яке може передаватися, зокрема, прямою та непрямою мовою. Установлено, що широке використання прямої мови у текстах художнього стилю зумовлює свого роду драматичний спосіб зображення, мова слугує для характеристики дійових осіб, їхніх індивідуальних особливостей, емоційного стану, поглядів на життя, інтересів та ін. Із метою наочної ілюстрації основних теоретичних положень у статті наведено відповідні приклади з творів німецьких письменників, які є визнаними майстрами слова. Акцентовано мовне оформлення прямої мови, зокрема дієсловами мовлення та висловлювання думки (verbum dicendi), можливим варіаціям у цьому відношенні, оскільки дієслова різного семантичного змісту можуть брати на себе функцію ввідних дієслів відповідно до ситуації мовлення. Значну увагу приділено також розгляду особливостей стилістичного функціонування непрямої мови як особливому способу зображення чужого мовлення, як форми фабульного розвитку художнього твору. Зокрема, зазначено, що структури непрямої мови можуть використовуватися автором для передачі точки зору як однієї особи, так і групи осіб для узагальненого зображення розмови декількох людей. Указано, що порівняно з прямою мовою непряма мова є менш експресивною, оскільки вона не несе безпосередньої характеристики персонажів чи подій. Основною функцією прямої мови в художньому творі визначено створення мовленнєвого портрета персонажа, непряма ж мова, своєю чергою, слугує в авторському мовленні засобом розвитку сюжету та надає у розпорядження додатковий лінгвістичний матеріал для дослідження як мовленнєвого портрету дійових осіб, так і загального експресивного плану художнього твору.