КОНЦЕПТ «ЛЮДИНА Й ДОЛЯ» В «АНТИЧНИХ» ДРАМАХ С. ВИСПЯНСЬКОГО

Анотація

У статті розглянуто концепт «людина й доля» в «античних» драмах польського письменника Станіслава Виспянського, зокрема «Мелеагр», «Протесілай і Лаодамія», «Ахіллеїда», «Повернення Одіссея». В трагедії «Мелеагр» одним з головних образів є час. Автор акцентує, що важливим є не так відношення людини до часу, як розкриття єдності людини і часу. Доля людини завжди мінлива і залежить не від неї самої, а від часу, який нею володарює. Концепт «людина й доля» у драмі «Протесілай і Лаодамія» увиразнюється образом головної героїні – Лаодамії, яка втратила чоловіка, як це було передвіщено. Героїня не змиряється з долею і переносить свою любов на статую померлого чоловіка, відмовляється визнати його смерть. Свої вчинки Лаодамія пояснює не бажанням йти проти волі богів, а коханням до померлого чоловіка. Це почуття в авторському сприйнятті є не тільки засобом подолання «забороненого» для людини, але й засобом боротьби з фатальним плином часу. У трагедії драмі «Ахіллеяда», як в інших «античних» драмах, наскрізною є ідея приречення, року. Її головний герой Ахілл кидає виклик фатуму. Помстившись за загибель улюбленого друга, він втрачає і власне життя. Символічним у драмі є те, що бачить Афіну, яку не помічають інші. Тобто боги все одно беруть верх у протистоянні з людиною. Однак у момент, що можна визначити поразкою героя, він бачить видіння, про яке шепотіли йому хвилі Скамандру, обіцяючи нове втілення, нового Ахілла. Поразка ніби передбачає перемогу – реінкарнацію Ахілла. Сцена смерті головного героя не завершує драму. Ідея повернення додому як пошук власної смерті і одночасно сенсу життя є визначальною у драмі «Повернення Одіссея». Вплив фатуму полягає у тому, що при поверненні на Ітаку Одіссей не знаходить там родини. Не зважаючи на свої довгі мандри, він знайшов свого щастя. Одіссей хоче піти всупереч волі богів, тепер його шлях пролягатиме у зворотному напрямку, у пошуках втраченого щастя. Характерною рисою «античних» драм С.Виспянського є те, що вони являють собою доволі складне поєднання романтико-символічних, фантастичних та реалістичних планів, проте у них все ж автор не відступає від першоджерела – міфологічного сюжету.