ФЕМІНІСТИЧНИЙ ДИСКУРС ІНДИВІДУАЦІЇ В ПОВІСТІ МАРІЇ МАТІОС «МОСКАЛИЦЯ»

Анотація

У статті представлено дослідження особливостей художнього втілення індивідуації за психологічною концепцією К. Ґ. Юнга. Цей процес охарактеризовано з позиції феміністичного дискурсу української літератури та літературознавства, присвячених відображенню й аналізу жіночого письма як репрезентації особливого життєвого досвіду і психосвіту. Як теоретичні основи для ідейного вектору розвідки передусім опрацьовано здобутки В. Агєєвої, С. Павличко, С. Жигун, Т. Гребенюк. З-поміж творів Марії Матіос визначено ті, які найбільш доречно аналізувати саме з погляду відображення жіночої екзистенції в повноті її вимірів. Зокрема, феміністичну модель індивідуації розглянуто на матеріалі повісті Марії Матіос «Москалиця», де художньо екстрапольовано вияв жіночого досвіду в історичному міжчассі. Індивідуація, за К. Ґ. Юнгом, відбувається протягом усього життя, але на тих чи тих проміжках може мати різний темп і проходити через кризові точки, які сприятимуть якісним перетворенням психіки, що, як відомо, передбачає формування й інтеграфію архетипів індивідуального несвідомого. У повісті «Москалиця» Марія Матіос зображує розвиток Северини фрагментарно із зупинкою на значимих моментах життя жінки, які своєрідними точками біфуркації, що сприяють зміні її самосприйняття та бачення соціумом. Точково переданий історичний контекст дозволяє осягнути драматичний вплив воєн і тоталітарного режиму на формування жіночої екзистенції, позаяк досвід аналітичної психології надає змогу висвітлити цю специфіку розвитку особистості як чинник психологізму твору. У практичній частині висвітлено, як основні епізоди твору репрезентують особливу модель жіночої індивідуації в несприятливих умовах, яку можна інтерпретувати художнб експікацію трагедії жінки під впливом травматичних обставин. На матеріалі повісті визначено чинники, що сприяють викривленню гармонійного процесу психічного розвитку: позбавлення повноцінної родини, відсутність образів магістральних архетипів колективного несвідомого (Великої Матері та Мудрого Старого), родова психічна травма й неприйняття соціумом. Наслідками цього Марія Матіос зображує втрату тілесності й інтроверсію особистості, що візуалізовано через небагатослівність і відлюдькуватість Северини. Однак поряд із цим травматичний досвід за твором можна розглядати як шлях до осягнення трансцендентного та мобілізації психічних і фізичних сил для виживання в несприятливих умовах.