ХУДОЖНІЙ НАБУТОК РЕПРЕЗЕНТАНТІВ «ЖИТОМИРСЬКОЇ ПРОЗОВОЇ ШКОЛИ»: ОСОБЛИВОСТІ ЛІТЕРАТУРНОЇ ТАНАТОЛОГІЇ

Анотація

У статті охарактеризовано особливості літературної танатології у творчості письменників – представників «Житомирської прозової школи» – Валерія Шевчука, Володимира Даниленка, Геннадія Шкляра. Зазначено, що мистецької виразності ці мотиви набувають у сучасній українській літературі в контексті функціонування необарокових тенденцій у процесі переосмислення і творчого потрактування барокових сюжетів і образів. Танатологічні мотиви у творчості представників «Житомирської прозової школи» пов’язані із орієнтацією на українську літературну класику. Автори демонструють власний підхід до репрезентації танатологічних мотивів: у В. Шевчука вони виконують сюжетогенеруючу й ідейно-естетичну функції, він характеризує смерть в метафізичному значенні, пов’язуючи її з духовними шуканнями людини, усвідомленням сенсу свого існування. У прозі В. Даниленка танатологічні мотиви функціонують у взаємозв’язку з образом жінки-смерті, частково пов’язані з культурологічним контекстом, з особистою драмою героя, його духовними пошуками. В оповіданнях Г. Шкляра танатологічні мотиви виконують сюжетозавершальну функцію, смерть героя має соціальний характер і пов’язується із суспільними катаклізмами, вписується в причинно-наслідкові зв’язки. Зроблено висновок, що художня танатологія у творах цих митців є самобутнім феноменом та літературним експериментом щодо осмислення й осягнення явища відходу людини у засвіти. Індивідуальні історії вмирання, існування у потойбіччі мають у згаданих письменників філософське і релігійне підґрунтя. Вони пов’язані із орієнтацією на національну класику, оновленням необарокових, неокласицистичних, неонатуралістичних традицій мистецтва слова. Представники житомирської прозової школи виявили творчу оригінальність – літературну, філософську, психологічну, характерокреаційну – у художній асиміляції та «олітературненні» танатологічних мотивів і конструктів.