ЗВУКОВІ ЕКСПРЕСИВНІ ОБРАЗИ У ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ СТУСА

Анотація

У статті аналізується творчість Василя Стуса з позиції створення оригінальних метафор і особливого художнього стилю через використання експресивних звукових образів. Дослідження показує, як висока емоційна напруга сприяє утворенню поетичного простору, у якому щільність мови, метафор і нестандартна лексика дозволяють передати тонкі стани душі поета. Завдяки поєднанню зорових і слухових образів, поетична мова Стуса набуває синергетичного ефекту, що дозволяє читачу відчути живу динаміку внутрішнього світу поета, її енергію та особливу експресію. Особлива увага приділяється феномену «звуку» як ключовій частині поетичного голосу Стуса. Аналіз метафори звукового крику, що переходить від низового «гуду» до верхніх октав «зойків», ілюструє, як за допомогою звукових образів поет створює динамічну картину свого внутрішнього існування і процесу трансценденції. Порівняння з поетикою експресіонізму, зокрема з роботою Едварда Мунка «Крик», що протягом понад ста років є символом емоційної напруженості, дозволяє розглядати творчість Стуса у світовому контексті.Дослідження підкреслює, що звукова образність в поезії Стуса не обмежується описом звуків, а стає важливою складовою формування емоційного і духовного досвіду. Поетичний процес, який відображає внутрішнє зростання і пошук самоідентифікації, набуває матеріального звучання завдяки насиченим образам і парадоксальним деталям, що роблять поезію сакральним посланням, здатним відновити відчуття істинності буття.Таким чином, стаття пропонує глибокий аналіз творчості Василя Стуса як процесу дослідження світу через звукові образи та широкий діапазон їх застосування. Основна увага приділяється тому, як слово, використовуючи засоби звукоповторів чи звуконаслідування, перетворюється на інструмент для вираження внутрішньої динаміки і життєвої пульсації поетичного простору.