ВИДО-ЧАСОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ФОРМ МАЙБУТНЬОГО ЧАСУ У ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ
DOI:
https://doi.org/10.32782/2522-4077-2024-210-22Ключові слова:
майбутній час, аспектуальність, модальність, семантика, футуральність, результативність, граматичне значенняАнотація
Актуальність дослідження визначається особливістю темпоральної системи французької мови, яка передає категорію виду за рахунок семантики результативності стосовно минулого та майбутнього. Метою статті є встановлення засобів вираження категорії аспектуальності в системі майбутніх часів французької мови. Поставлена мета передбачає вирішення наступних завдань: а) визначення типу зв’язку темпорально-аспектуальних відношень на рівні мовної системи форм майбутнього часу у французькій мові; б) встановлення модальних значень форм майбутнього часу у французькій мові; в) вивчення співвіднесення граматичного значення майбутнього часу з темпоральним, аспектуальним та модальним значеннями. Універсальна мовна категорія майбутнього має широкі семантичні межі й цілу низку додаткових значень у сучасній французькій мові. Якщо модальні значення футуральності можна простежити, досліджуючи логіко-прагматичні та дистрибутивні засоби мови, то видо-часові відношення є подекуди нерозривними. Вони можуть послаблюватися або посилюватися залежно від кількох причин: основного категорійного значення, контексту мовлення та комунікативного спрямування. Зважаючи на те, що французька мова, на відміну від української мови або тих мов, що мають тричленну часову когнітивну схему, не розрізняє на лексичному рівні тип дії згідно з критерієм доконаність / недоконаність, вона застосовує інший так званий «конвенційний ресурс» для позначення доконаності чи недоконаності дії в майбутньому. Зокрема, основне категорійне значення – спрямування дії в майбутнє – має темпоральну природу, а отже зреалізовано в межах категорії темпоральності, контекст мовлення реалізує категорію виду залежно від ймовірної результативності цієї дії в майбутньому; комунікативне спрямування реалізує аспектуальну характеристику дії за рахунок дієслівних корелятів (семантика дієслова, перформативність тощо) та має безпосереднє відношення до категорії модальності.
Посилання
Bellahsène L. L’expression de la conjecture: le cas du futur en français. Représentation du sens linguistique. Montréal, 2003. P. 253–275.
Vet C. Conditions d’emploi et interprétation des temps futurs français. V. 4. 1993. P. 71-84.
Wilmet M. Grammaire critique du français. Paris, 1997. 670 p.
Martin R. Le futur linguistique : temps linéaire ou temps ramifié ? (À propos du futur et du conditionnel en français). Langages 64. 1981. Р. 81–92.
Riegel M., Pellat J.-C., Rioul R. Grammaire méthodique du français. Paris : Presse Universitaire de France, 2009. 629 p.
Carnap R. Space: A Contribution to the Theory of Science. The Collected Works of Rudolf Carnap. Vol. 1: Early Writings. 2019. pp. 21–208.
Попович М. М. Лінгвофілософські трактування темпорального значення французького прислівника «maintenant». Науковий вісник Чернівецького університету. Романо-слов’янський дискурс. 2015. Вип. 761. С. 52–59.
Russell B. The Problems of Philosophy. 1997 р.
Peyrefitte R. Les Amours singulières. Paris : Flammarion, 1970. 191 p.
Hemingway E. Le vieil homme et la mer. Paris : Gallimard, 1995. 149 p.
Klotz C. Drôle de samedi soir! Paris : Hachette, 1985. 160 p.
Gibeau Y. … et la fête continue. Paris : Calmann-Lévy, 1950. 251 p.
Pancrazi J.-N. Les quartiers d’hiver. Paris : Gallimard, 1990.189 p.
Grzybowski L. Là où est ton trésor, 30 entretiens sur la prière. Paris : Desclée de Brouwer, 1999. 251 p.
Clédat L. Encore le futur antérieur. Romania, t. LIII. Paris, 1927. P. 209–210.
Ivon H. A propos du futur antérieur. Revue de philologie française. T. 35. Paris, 1923. p. 15.
Ivon H. Indicatif futur antérieur ou Suppositif probable? Le français moderne. Paris, 1953. №3. P. 169–177.
Clédat L. Revue de philologie française. XX t. fasc. 4. Paris, 1906. P. 265–282.