ВЕРБАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТУ ПРОСТІР В ПЕРСЬКИХ ЧАРІВНИХ КАЗКАХ

Анотація

Статтю присвячено розгляду способів реалізації категорії простору в текстах перських народних чарівних казок. Просторово-часові уявлення кожного етносу є унікальними та відображають в собі ідеї місця людини в суспільстві та зовнішніх взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем. Не може існувати поза часовими і просторовими відношеннями і духовна спадщина іранців, яка є результатом суспільних зусиль, накопичених протягом багатьох століть. Особливе місце у духовній спадщині іранців посідають чарівні казки, які досі, незважаючи на свою популярність, мало досліджені. Актуальність нашого дослідження зумовлена зростанням інтересу до перських народних чарівних казок, необхідністю всебічного дослідження їх особливостей, зокрема просторової організації казки, що дає змогу глибше зрозуміти філософію і ментальність іранської нації. У жанрі казки сформувалося своєрідне ставлення до дійсності, одним з маркерів якого є зображення простору. Простір казки дуже конкретний. Він тісно пов’язаний з сюжетом та героєм, характеризується умовністю та замкнутістю. Це тло, на якому відбувається дія, що завжди знаходиться у центрі уваги. Простір героя представлено не як простір особистості, а як типовий простір, зумовлений подіями, дії героя часто зумовлені самим ходом сюжету, зокрема вручанням чарівних предметів і помічників. Характерною особливістю простору є його організація за принципом «свій» – «чужий». Межею між царствами служать просторові об’єкти, подолавши які герой опиняється у «чужому» просторі. Чуже, потойбічне царство, знаходиться під землею, у воді, на небі, на високому дереві. Воно функціонує за своїми особливими законами. Важливим є також мотив дороги, що символізує векторний рух, пошук чогось або когось. Відзеркаленням «свого» – «чужого» простору є чарівні істоти перських казок – це відгомони демонічних та міфологічних уявлень іранського населення перших тисячоліть до нашої ери.