ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОЇ ЛАБОРАТОРІЇ ЕПІКИ ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА

Анотація

У статті зроблено спробу окреслити алгоритм письменницької праці В. Симоненка: конверсія у прозову форму текстів письменника. На сьогодні, зацікавленість творчою спадщиною митця набирає нових обертів. З’являються статті і наукові дослідження не тільки про його поетичний доробок, а й про Симоненка-прозаїка, драматурга, кіносценариста, дитячого письменника. Його творчий спадок стає об’єктом сучасних вітчизняних та закордонних літературознавців, про це свідчить багатовекторність розвідок. І все ж, на сьогодні, бракує окремого предметного психологоспрямованого літературознавчого осмислення саме малої прози митця. Працюючи над дослідженням процесу письменницької праці фахового журналіста, яким був В. Симоненко, можемо говорити, що тогочасна журналістика мала видавати «на гора» щоденні практичні результати діяльності суспільства – констатувати факт трудових звершень, здобутків, відкриттів. Враховуючи історичний період, коли жив, працював і творив письменник, нами зроблено припущення, що значний вплив на його творчий процес мали тогочасні соціально-політичні події в країні – митець жив і творив на перетині двох історичних епох – «хрущовська відлига» і подальші «політичні заморозки». У результаті опрацювання додаткової літератури та порівняльної характеристики між журналістською та письменницькою роботою, окреслено їх особливості та виокремлено спільне і відмінне – у журналістських публіцистичних текстах суперечності об’єктивної відтворюються безпосередньо, що не можна сказати про художній твір, для якого не характерне узагальнене відтворення. Письменник, окрім аналізу фактів та явищ, розкриває проблему зображуваного конфлікту, а це можливо лише шляхом образного відтворення тих життєвих колізій у які потрапили персонажі. Складність полягає у адаптації «запозичених» реальних подій до сюжетної канви твору.