ПРАЛОГІЧНА СУТНІСТЬ ПСИХІКИ СУБ’ЄКТА: МЕХАНІЗМИ ГЛИБИННОГО ПІЗНАННЯ

Анотація

У статті розкрито пралогічну сутність психіки, котра відзначається відсутністю суперечностей, на відміну від логічного мислення. Зосереджено увагу на архаїчному спадку психіки, який постає базовим носієм пралогічних закономірностей її функціонування. В емпіричній частині статті здійснено аналіз проявів пралогічного мислення, притаманного сучасній людині, поза її обізнаністю. Пралогічне мислення набуває «спостережуваності» за умов візуалізації психіки, яке реалізується через семантично-малюнкову самопрезентацію учасників психокорекційного процесу. Розкриття смислових параметрів «пралогічності» потребує психоаналітичного опрацювання тематичних психомалюнків, що й презентує ця стаття. Пралогічне мислення спроможне актуалізуватись у ситуації опредметнення психіки та подальшого аналітико-діалогічного аналізу, здійснюваного з урахуванням механізму партиципації. Психоаналітичний аналіз засвідчує, що пралогічне мислення, будучи вихідною формою осмислення досвіду, детермінує спосіб переживання суб’єктом власного внутрішнього світу, де суперечності не усвідомлюються як дисонанс, а виступають як «норма» первинної організованості психіки. Саме внаслідок такого пралогічного засвоєння досвіду формуються глибинні смислові матриці, які сприяють фіксації внутрішнього конфлікту. У подальшому суперечності виконують функцію прихованого регулятора поведінки, не допускаючи логічного осмислення власної психічної реальності. Заявлено, що пралогічне мислення у своїй глибинній структурі не лише визначає спосіб функціонування психіки на несвідомому рівні, а й формує підґрунтя для появи внутрішніх суперечностей, які, будучи стабілізованими, детермінують особистісні труднощі та деструктують логічні компоненти мислення в соціально-перцептивному континуумі. З’ясовано роль механізму партиципації як способу об’єктивування смислу, котрий задається опредметненням психіки й описом смислової структури пралогічного мислення, в динаміці психокорекційного процесу АСПП.