ТЕОРЕТИЧНІ ПОГЛЯДИ НА ПРИРОДУ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ В СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЇ: СУТНІСТЬ І ЗМІСТ

Анотація

У статті здійснено комплексний теоретичний аналіз підходів до розуміння природи феномена резильєнтності в контексті сучасної психологічної науки. Незважаючи на наявність вагомого теоретичного й практичного доробку, саме поняття «резильєнтність» залишається багатозначним і суперечливим, що ускладнює його послідовне наукове осмислення. Це зумовлено значною синонімічною насиченістю терміна: у літературі він часто ототожнюється або асоціюється з такими категоріями, як «життєстійкість», «стресостійкість», «стійкість до травми», «психологічна пружність», «психологічна стабільність», «адаптивність» тощо. Крім того, спостерігається розбіжність і в написанні терміна: паралельно вживаються варіанти «резильєнтність», «резилентність», «резилієнс», що створює додаткові труднощі для наукової уніфікації. У статті проаналізовано основні наукові підходи до визначення поняття «резильєнтність» у зарубіжному та вітчизняному науковому дискурсі, зокрема в межах когнітивно- поведінкової, гуманістичної, системної та психодинамічної парадигм. Особливу увагу приділено сутнісним характеристикам резильєнтності як цілісної здатності особистості до збереження психологічної рівноваги в умовах стресу, криз, травматичних подій, а також до відновлення та розвитку в посткризовий період.Тільки детальний аналіз дозволить сформувати більш чітке та обґрунтоване уявлення про сутність резильєнтності, а також вирішити питання її концептуалізації та використання в різних наукових і практичних контекстах. Підкреслено важливість системного переосмислення терміна як передумови для його точного й ефективного застосування в психології. Стаття спрямована на поглиблення теоретичного розуміння цього складного психологічного феномена, що особливо актуально в контексті зростання психоемоційних навантажень та глобальних соціальних змін.