ТЕОРІЯ КОНГРУЕНТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В КОНТЕКСТІ КОРЕКЦІЇ СТРАХУ КРИТИКИ СЕБЕ ТА СВОЇХ ДІЙ

Анотація

У статті подано результати теоретико-методологічного аналізу теорії конгруентності як гармонійної взаємовідповідності основних підструктур у загальній структурі особистості. Розглянуто проблему страху критики себе та своїх дій як один із проявів неконгруентності особистості. Метою статті є висвітлення результатів теоретико-методологічного аналізу проблеми неконгруентності особистості в контексті критики себе та своїх дій, а також визначення ефективних психологічних технологій подолання страху. Конгруентність визначається як здатність особистості перебувати в контакті зі своїми почуттями й здатність їх виражати; це процес безоцінного усвідомлення людиною своїх особистих реальних й актуальних почуттів, переживань і проблем з їх подальшим точним відтворенням у спілкуванні й вираженням у поведінці, способами, які не травмують інших людей. Страх критики себе та своїх дій розвивається внаслідок низької самооцінки, минулого негативного досвіду або невиправданих соціальних очікувань; він може проявлятися в тривожності, підвищеній самокритичності, невпевненості у своїх силах, зневірі у власній цінності. Переживання постійного страху призводить до розвитку негативних психічних станів, депресії, втрати задоволення від життя. Результати: з урахуванням теорії конгруентності в контексті цілісного підходу психологічна практика має розглядати особистість як людину, що усвідомлює і приймає себе в усій можливій повноті, має доступ до своїх талантів і внутрішньої сили, проявляє зрілість у судженнях та ухваленні рішень; у процесі дослідження визначено основні етапи психологічної корекції страху критики себе та своїх дій; схарактеризовано конструктивні підходи щодо зміни уявлень клієнта про себе й звільнення його від зайвого негативного впливу сторонніх думок та переконань; наведено ефективні технології та методи в корекційній роботі психолога щодо повернення особистості до більш високого рівня конгруентності.