ВИТОКИ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ: ВІД АНТИЧНОСТІ ДО ВІДРОДЖЕННЯ

Анотація

У статті розглядається історичний розвиток концепції емоційного інтелекту від античності до епохи Відродження та робиться спроба проаналізувати її філософські й культурні корені.В античній філософії Платон розглядав емоції як загрозу раціональному розуму, а Арістотель – як важливий складник людського життя, наголошуючи на необхідності їх регулювання для досягнення доброчесності. Ці ідеї підкреслюють важливість самоконтролю та поміркованості, що лежить в основі сучасного розуміння емоційної регуляції. Стоїки стверджували важливість контролю над деструктивними емоціями, що безпосередньо стосується сучасних підходів до емоційної регуляції. Історичний аналіз цих ідей допомагає зрозуміти, чому вміння контролювати емоції вважалося важливим не тільки для морального та особистісного зростання, а й для психологічного благополуччя, що, своєю чергою, лягло в основу сучасних концепцій емоційного інтелекту.У Середньовіччі емоції часто розглядалися через призму релігійних учень. Наприклад, Фома Аквінський стверджував, що емоції можуть бути як доброчесними, так і порочними, а їх контроль чи розвиток залежить від волі та моралі людини. Це узгоджується із сучасними поглядами на самосвідомість і саморегуляцію як ключові аспекти емоційного інтелекту. самосвідомість та саморегуляцію як ключові аспекти емоційного інтелекту. Зміни в сприйнятті емоцій в епоху Відродження, коли почалася переоцінка важливості почуттів, також сприяли розвитку розуміння того, що емоції мають позитивне й конструктивне значення в житті людини, що є важливим аспектом у сучасному розумінні емоційного інтелекту. Розуміння того, як різні епохи інтерпретували емоції, показує, що емоційний інтелект – це не лише навички, а результат історичної еволюції уявлень про взаємодію емоцій з розумом, мораллю та розвитком особистості.