ПСИХОЛОГІЧНА САМОМОБІЛІЗАЦІЯ ТА АДАПТАЦІЙНІ РЕСУРСИ ОСІБ ІЗ КЛІНІЧНОЮ ТА АДИКТИВНОЮ СИМПТОМАТИКОЮ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню психологічної самомобілізації та адаптаційних ресурсів осіб із клінічною та адиктивною симптоматикою в умовах тривалого психотравмувального впливу. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю вивчення психологічних ресурсів адаптації особистості в сучасних українських реаліях, що характеризуються тривалим впливом воєнних і кризових чинників. В емпіричному дослідженні взяли участь 39 респондентів із клінічною та адиктивною симптоматикою. Серед учасників переважали чоловіки, а найбільшу частку становили особи молодого та середнього дорослого віку. Більшість респондентів мали досвід переживання різного ступеня небезпеки, пов’язаної з воєнними подіями, та відзначали в своїй більшості погіршення емоційного і фізичного стану. Первинні емпіричні дані були отримані за допомогою комплексу психодіагностичних методик, зокрема опитувальника демографічних характеристик респондентів та впливу на них подій воєнного часу, шкали психологічної самомобілізації (О. М. Кокун), шкали резильєнтності Коннора-Девідсона (CD-RISC-10), шкали самоефективності (Р. Шварцер, М. Єрусалем) та опитувальника професійної життєстійкості. Встановлено, що для більшості досліджуваних характерні середні показники психологічної самомобілізації, резильєнтності, самоефективності та професійної життєстійкості, що свідчить про збереження базових адаптаційних ресурсів особистості попри наявність клінічної та адиктивної симптоматики. Найбільш вираженими компонентами психологічної самомобілізації виявилися життєстійкість, адаптивний копінг, самомотивація та самоефективність, тоді як у структурі професійної життєстійкості переважали професійний контроль і професійна включеність. Отримані результати підтверджують, що досліджувані загалом демонструють достатній потенціал до мобілізації внутрішніх ресурсів, підтримання професійного функціонування та подолання стресових навантажень. Перспективи подальших досліджень полягають у розширенні вибірки, проведенні порівняльного аналізу окремих клінічних груп та застосуванні ширшого спектра методів математичної статистики для виявлення закономірностей адаптаційно-ресурсного функціонування досліджуваних.