ТЕОРІЯ ПСИХОКРИТИКИ ШАРЛЯ МОРОНА: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ ЛІТЕРАТУРНОГО ТВОРУ

Анотація

У статті представлена спроба проаналізувати теорію психокритики Шарля Морона, а саме її теоретичні засади аналізу літературного твору, такі як «персональний міф письменника», «метод накладання текстів», авторське «я соціальне» і «я творче», «мережа нав’язливих метафор». Шарль Морон винайшов і розвинув теорію психокритики, яка є однією із течій нової французької критики 50–60-х рр. ХХ ст. Інші представники французької нової критики часто залишалися у тіні слави Ролана Барта і Жана-Поля Сартра. Це дослідження викликано потребою у приверненні уваги до доробку Шарля Морона і його аналізі. Стаття систематизує та аналізує основні положення критичної теорії Морона, підкреслюючи її значення для розширення інтерпретаційних можливостей літературної критики та для розуміння несвідомих процесів у творчості письменників. У процесі дослідження, було з’ясовано, що Шарль Морон підкреслює мовну природу несвідомого, пропонує не занурюватися в біологічні глибини аж до клітинного рівня в пошуках автентичних мотивів, але аналізувати асоціативну поверхню текстів (асоціативну мережу). Взаємонакладання текстів одного автора, дозволяє виявити мережу нав’язливих метафор, за якими знаходиться певна логіка несвідомого. Подальше виявлення варіантів і інваріантів цієї мережі формує «образ персонального міфу», який є вираженням «несвідомої особистості» (декадентство Малларме, наприклад). Особливу увагу приділено співвідношенню свідомого й несвідомого у творчому акті, проблемі повторення фантазмів та їхньому зв’язку з травмою чи внутрішніми конфліктами. Разом з тим, Морон виокремлює психокритику від психоаналітичної критики, яка вивчає несвідоме автора, а не твір. Критика цікавить, перш за все, дослідження твору, а психоаналіз лише в тому випадку, якщо він зможе бути корисним твору, а не буде користуватися ним у своїх цілях. Вслід за Мороном, прибічники психоаналітичного методу дослідження літератури зацікавилися необхідністю аналізу художнього твору.