ВАРІАНТНІ ВІДМІНКОВІ ФОРМИ ПРИСВІЙНИХ ТА ВКАЗІВНИХ ЗАЙМЕННИКІВ У ПРИЖИТТЄВИХ ПОЕЗІЯХ ІВАНА ФРАНКА

Анотація

У статті описано варіантні відмінкові форми присвійних займенників мій, твій, свій, а також вказівних займенників той, сей. Зазначено джерельну базу – це всі прижиттєві збірки Каменяра: «Баляды и росказы» (1876), «З вершин і низин» (1887, 1893), «Зівяле листє» (1896, 1911), «Мій ізмарагд» (1898), «Давнє і нове» (1911), «Із днів журби» (1900), «Semper tiro» (1906), «Із лїт моєї молодости» (1914). Зазначено, що українська мова кінця ХІХ – початку ХХ ст., на відміну від сучасної, репрезентує два типи відмінювання займенників – східноукраїнський (граматики Є. Тимченка та В. Сімовича) та західноукраїнський (граматика С. Смаль-Стоцького та Ф. Ґартнера), що зумовило наявність варіантних форм. У досліджуваних поезіях І. Франка виявлено варіантні форми присвійних займенників мій, твій, свій та моя, твоя, своя у родовому (мого/ мойого, твого/твойого, свого/свойого; моєї/мойі, твоє/твойі, своє/свойі/свеї), давальному (мойому/мому) відмінках однини, які були нормативними і для західно-, і для східноукраїнського варіантів мови кінця ХІХ – початку ХХ ст. Натомість у місцевому відмінку однини засвідчено варіантні форми, одна з яких була характерна для тогочасної української мови (в моїм, на твоїм, в своїм), інша ж відображала словозміну займенників галицько-буковинської групи говорів (в мойому, на твойому, в свойому). Зафіксовано стягнені та нестягнені варіантні форми вказівних займенників у називному та знахідному відмінках однини жіночого та середнього роду, а також у множині (та, те, ті/тая, теє, тії; ся, се/сяя, сеє; сю/сюю). Виявлено поодинокі випадки вживання редуплікованих форм (тота; тото, тоту) та складних форм (тамтой, тамті) вказівних займенників. Засвідчено варіантні форми займенника та, сей в родовому відмінку однини, які відображають західно- та східноукраїнський літературні варіанти мови кінця ХІХ – початку ХХ ст. (тої/ тієі; сього), а також характерні галицько-буковинській групі говорів південно-західного наріччя (сего). Аналіз такого матеріалу може слугувати основою для майбутніх напрацювань, які стосуватимуться мови творів не лише Каменяра, а й інших письменників кінця ХІХ – початку ХХ ст.