МІФОЛОГІЧНІ СЮЖЕТИ У П’ЄСІ ВІЛЬЯМА ШЕКСПІРА «БУРЯ»

Анотація

У статті розглянуто звернення до античних міфологічних сюжетів у англійській літературі епохи Відродження. Особливу увагу звернено на відображення міфологічних сюжетів, мотивів та образів у трагікомедії Вільяма Шекспіра «Буря». У творчості В.Шекспіра міфологізм присутній у різних формах: як на рівні окремих образів, імен, колориту, так і запозичено цілі сюжети з античної міфології. Наприклад, на міфологічний сюжет написана поема «Венера і Адоніс». Але звертаючись до міфологічних сюжетів, В.Шекспір часто по-своєму переосмислює їх. В його інтерпретації вони набувають нового значення. Наприклад, як у п’єсі «Троїл і Крессіда». Д. Затонський пише, що цю п’єсу спочатку «зараховували до трагедій, тепер частіше згадують серед комедій. Кінець там і справді безкровний, але тільки для головних героїв. А найблагородніший, найбездоганніший герой – Гектор (згідно з міфологічним сюжетом) гине. Але оцінки Троянської війни аж ніяк не узгоджуються з міфологічним сюжетом. Гомер тут ніби перелицьований. Найвеличніша на людській пам’яті війна здається безглуздим, марним, фарсовим смертоубивством. Проте «Троїл і Крессіда» – зовсім не пародія на «Іліаду», не травестія, не бурлеск. Все, що відбувається у Шекспіра, в принципі не смішне, а страшне, безмежно сумне. Проте і страх, і сум тут прозаїчні, знижені» [10]. При розгляді трагікомедії «Буря» з першої сторінки п’єси зустрічаємо рфзноманітних міфологічних персонажів. Весь художній світ твору знаходиться на межі реального та нереального. Поряд з людськими персонажами його населяють різноманітні потойбічні істоти, духи та міфологічні персонажі. Особливу роль у «Бурі» відводиться природній стихії, яка непідвладна простій людині і навіть чинить над нею правосуддя. Дуже часто природні сили виступають персоніфікованими, що є також відображенням міфологічного світосприйняття.