РЕЧІ ЯК ЗАСІБ ІНШУВАННЯ В ОПОВІДАННІ ОЛЬГИ ТОКАРЧУК «ШВИ»

Анотація

У статті розглянуто речовий світ оповідання сучасної польської письменниці, лауреатки Нобелівської премії у галузі літератури 2018 року Ольги Токарчук. Жанр, у якому працює письменниця та в межах якого розкриває важливі для себе художні теми та проблеми, складно визначити напевне – це унікальна суміш постмодерних і барокових рис, магічного реалізму та гуманістичної, філософської фантастики. Стаття присвячена важливій складовій неповторного художнього полотна, що його тче Ольга Токарчук – речовому світу оповідання «Шви» зі збірки «Химерні оповідання» (2018). У центрі уваги прози Токарчук – тема прикордоння і помежів’я, зміни і трансформації, а також зв’язки, що, мов місточки, поєднують різні часи і різні простори. Ще одна важлива для письменниці тема – зустріч з Чужим, з Іншим. Дослідження малої прози Ольги Токарчук засвідчили, що вона використовує речовий світ як виразний засіб висловити і оприявнити межовість, інакшість та очуження світу – теми, важливі для авторки і її читачів. Речі дуже рідко виконують у тексті лише допоміжну роль «реквізиту», особливо якщо йдеться про високохудожню, інтелектуальну літературу. Зазвичай вони репрезентують ідейно-художні особливості твору, постають важливим змістовим чинником тексту, складовою концепції людини та засобом психологізації або ж утілюють специфіку авторської моделі світу. Герой досліджуваного оповідання Ольги Токарчук потрапляє у ситуацію, коли речі навколо нього раптово змінюються, міняють свій звичний вигляд чи «базові характеристики». При цьому зміни дуже дрібні, не принципові, але стають джерелом дискомфорту і збентеження для головного героя. Зрештою те, що спершу виглядає як дисонанс, «збій матриці», дрібна малопомітна невідповідність речей у світі, спершу злить, а потім лякає головного героя – він сприймає це як знак збайдужіння і відчуження світу. Світ ніби відштовхує героя, відмовляється від нього і не поширює на нього свої закони – іншує його, і речі стають інструментом своєрідної дискримінації людини, способом вказати на її зайвість і непотрібність, інструментом її вилучення з поточної реальності.