СИНТАКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ БЕЗОСОБОВИХ ФОРМ НА -НО, -ТО У СЛОВ’ЯНСЬКИХ МОВАХ

Анотація

У статті описано статус та походження форм на -но, -то в слов’янському мовознавстві. Закцентовано увагу на їхньому особливому місці в слов’янських мовах, зокрема в українській та польській. Розглянуто семантичні та морфологічні особливості цих форм у слов’янських мовах. Охарактеризовано їхній гібридний характер. Показано, що лише в польській та українській мовах ці форми відрізняються від пасивних дієприкметників і стали особливим морфологічним явищем, тоді як у чеській та російській мовах вони перебувають у межах дієприкметникової парадигми. Порівняно синтаксичні особливості безособових форм на -но, то у слов’янських мовах. Відповідно виділяємо такі моделі речень з формами на -но, то: генітивна, яка має два об’єктні різновиди: родовий партитивний і родовий власне-об’єкта. У польській та українській мовах цей тип нечисленний; дативна модель, яка властива тим дієслівним формам, що мають дативну рекцію; інструментальна, в якій уживається орудний відмінок знаряддя, засобу, способу чи причини, є також нечисленною; локативна модель, що проявляється в неповних конструкціях, де пропущено локатив; акузативна модель, яка характерна для української та польської мов, а саме здатність керувати здебільшого знахідним відмінком прямого об’єкта результативного стану. Акузативна модель поділяється на кілька типів: заперечний, пропозитивний та інфінітивний. Українським безособовим реченням з дієслівною формою на -но, -то і прямим додатком у формі знахідного відмінка зазвичай відповідають чеські двоскладні пасивні конструкції або неозначено-особові речення, а також вони можуть передавати не лише людську діяльність, а й природні фізичні явища, що не залежать від людської волі. Усі ці синтаксичні типи вживання форм на -но, -то проаналізовано в сучасних текстах української, польської, чеської та сербської мов, виокремлених з Національних корпусів цих мов.