АПОКРИФІЧНІСТЬ ЗБІРКИ СТАНІСЛАВА ЦЕТЛЯКА «ОДИНОКІСТЬ»

Анотація

Стаття присвячена постаті Станіслава Цетляка, письменника-шістдесятника з Донеччини. Цей письменник відсутній у історії української літератури, попри те, що дебютував тоненькою збірочкою новел іще 1965-го року. Наступного року він готував до друку наступну збірку малої прози, якій стати книжкою вже не судилося. У літературному процесі посилилася цензура Філолог за освітою, вчитель української мови та літератури за фахом, письменник і науковець за покликанням, С. Цетляк захистив кандидатську дисертацію й викладав у педагогічних закладах Кривого Рогу та Слов’янська, залишившись автором єдиної книжки. Але машинопису його другої збірки «Одинокість» таки пощастило зберегтися, й за шістдесят років опісля написання таки дійти до читача. Стаття містить першу рецептивну пропозицію щодо збірки С. Цетляка «Одинокість», яка лише цього літа потрапила у читацький обіг. Аспект, який розглядається у статті, пов’язаний із поняттями автобіографізму й апокрифічности. На жаль, цей письменник і педагог, до сьогодні залишається білою плямою в історії вітчизняної культури. Стаття у Вікіпедії не фіксує навіть точних дат народження й смерти цієї людини, яка померла відносно нещодавно, в 1993-му році. Мала проза Цетляка буквально виламується із контекстів радянської новелістики 1960-х років і цікава буквально будь-яким аспектом, – від насиченої та розмаїтої жанрової палітри до стильових домінант. Також неабияке зацікавлення викликає ряд поетикальних характеристик, як от наративний комплекс цієї прози, образ оповідача/розповідача, обсесивний хронотоп (у Цетляка це завжди Донеччина або Львівщина), сумарний образ нездоланної самотности (у «колючому» експресіоністичному вимірі: одинокости) тощо. З людини, яка народилася у селі на Донеччині й отримала вищу освіту у Львові, виріс не зовсім радянський письменник