ШЕКСПІРІВСЬКІ НАРАТИВИ В РОМАНІ А. МЕРДОК «ЧОРНИЙ ПРИНЦ»

Анотація

Статтю присвячено дослідженню специфіки функціонування шекспірівських наративів у романі видатної британської письменниці Айріс Мердок «Чорний принц», які аналізуються крізь призму поетики постмодернізму. Виявлено та докладно проаналізовано ключові мотиви, ремінісценції та алюзії на драматичні твори В. Шекспіра, що слугують філософською, сюжетною та світоглядною матрицею роману. Доведено, що трагедія «Гамлет» є структурним каркасом роману, навколо якого вибудовується розгалужена мережа діалогів із класичною спадщиною. У дослідженні застосовано інтертекстуальний підхід, а також концепцію наративу як специфічного погляду на світ та втілення індивідуально-авторського міфу. У статті детально розглянуто три основні шекспірівські наративи. По-перше, проаналізовано мотив екзистенційної самотності особи інтелектуала. Шляхом зіставлення образів Бредлі Пірсона та Гамлета доведено, що їх об’єднує усвідомлення ворожості суспільства та його несправедливості, тому для особистості митця ізоляція від соціуму є необхідною умовою для створення справжнього шедевру. По-друге, досліджено мотив кохання як ірраціональної, всепоглинаючої стихії (Чорного Еросу). Акцентується увага на використанні А. Мердок шекспірівських прийомів травестії та андрогінності (образ Джуліан у костюмі Гамлета), які розмивають гендерні межі та стають каталізатором духовного переродження героя через страждання. По-третє, розкрито наратив «весь світ – театр», де суспільні стосунки постають як фарс. Виявлено, що авторка вдається до постмодерністської карнавалізації: вона використовує заплутані комедійні сюжети Шекспіра, проте трансформує їх у невідворотну трагедію. Зроблено висновок, що шекспірівські наративи дають змогу А. Мердок не лише деконструювати ілюзорність соціальних ролей, а й ствердити ідею катарсису: лише втративши все та здобувши абсолютну духовну свободу, герой роману здатен створити шедевр, долаючи смерть і хаос буття