ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОГО ПСИХОЛОГІЗМУ В РАННІЙ МАЛІЙ ПРОЗІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА (НА МАТЕРІАЛІ ЗБІРКИ «КРАСА І СИЛА»)

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз художнього психологізму та засобів його реалізації в ранній малій прозі В. Винниченка на матеріалі збірки «Краса і сила». Проаналізовано історико-культурні передумови формування модерністського художнього мислення в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ століття та визначено роль модернізму у трансформації традиційної народницько-реалістичної моделі письма. Особливу увагу приділено зміні художньої парадигми, що супроводжувалася зміщенням акценту із зовнішнього відтворення дійсності на внутрішній світ людини, її психоемоційні переживання, внутрішні конфлікти та суб’єктивне сприйняття реальності. З’ясовано, що поширення модерністських тенденцій та психоаналітичних ідей сприяло поглибленню психологізму в українській прозі початку ХХ століття та формуванню нових способів художнього осмислення особистості. У роботі розглянуто особливості становлення творчої манери В. Винниченка як письменника перехідної культурно-естетичної епохи, який суттєво розширив можливості модерної української прози через поглиблення художнього психологізму. Досліджено основні засоби психологізації персонажів у ранніх оповіданнях митця, серед яких психологічний портрет, міміка, жести, погляд, поведінкові реакції, мовленнєві характеристики та контраст між внутрішнім станом героя й зовнішньо демонстрованою поведінкою. Проаналізовано способи відтворення психологічної динаміки персонажів, їх емоційної нестабільності, прихованих мотивів учинків і внутрішньої суперечливості. Особливу увагу приділено психологічній функції художньої деталі, яка у прозі письменника стає важливим засобом розкриття внутрішнього світу персонажа. На основі аналізу оповідань «Раб краси», «Краса і сила» та «Суд» встановлено, що В. Винниченко активно використовує нові модерністські форми психологізації, спрямовані на глибоке розкриття внутрішнього світу персонажа. Доведено, що рання проза письменника стала важливим етапом формування модерної психологічної прози в українській літературі початку ХХ століття та засвідчила перехід українського письменства до нових художніх моделей зображення людини.