ФОЛЬКЛОРНІ МОТИВИ В ОПОВІДАННІ «МЕРТВЕЦЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ» Г. КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА

Анотація

У статті проаналізовано фольклорні мотиви в оповіданні Г. Квітки-Основ’яненка «Мертвецький Великдень» у контексті української народної демонології та обрядової традиції. Особливу увагу зосереджено на поєднанні елементів бувальщини з авторським художнім переосмисленням фольклорних уявлень про потойбічний світ, межу між живими й мертвими, а також сакральний час великодніх свят. З’ясовано, що письменник активно використовує народні вірування, пов’язані з нечистою силою, гріхом, порушенням заборон і неминучою карою за зневагу до традиційних морально-етичних норм. У роботі простежено образи та символи, запозичені з фольклорної спадщини, зокрема мотиви нічного зібрання мерців, «нечистого» простору й часу, а також символіку півня як провісника світанку та рятівника головного героя від потойбічної небезпеки. Показано, що сакральна символіка Великодня у творі зазнає своєрідної інверсії, адже святковий християнський час постає тлом для демонічних подій, що посилює містичну напругу оповідання. Наголошено, що ці образи виконують не лише сюжетотворчу, а й глибоку символічну функцію, спонукаючи читача до роздумів над межами дозволеного, значенням віри, покаяння та народної моралі. Доведено, що фольклор у творі Квітки-Основ’яненка не є механічним запозиченням, а постає як органічна складова художньої структури оповідання, яка формує його повчальний і містично-реалістичний характер. «Мертвецький Великдень» репрезентує характерну для української прози першої половини ХІХ століття тенденцію синтезу народнопоетичної традиції та авторської творчої інтерпретації, сприяючи глибшому осмисленню національного світогляду й духовної культури