ФУНКЦІОНУВАННЯ ТОПОСІВ ДОРОГИ, ЛІСУ, РІКИ, ГОРИ У РОМАННІЙ ПРОЗІ МИРОСЛАВА ДОЧИНЦЯ

Анотація

У статті здійснено системний аналіз особливостей моделювання художнього простору в романній прозі сучасного українського письменника Мирослава Дочинця (на матеріалі романів «Вічник. Сповідь на перевалі духу», «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії», «Горянин. Води Господніх русел» та ін.). Актуальність дослідження зумовлена посиленням інтересу літературознавства до проблем екокритики, а також необхідністю осмислення феномена популярності філософсько-психологічної прози автора. Метою розвідки є з’ясування специфіки функціонування та семантичного наповнення наскрізних топосів дороги, лісу, ріки та гори, які у творчості Мирослава Дочинця виступають ключовими елементами авторського художнього світу та духовного поступу героїв. У роботі проаналізовано топос дороги як універсальну метафору життєвого шляху та динамічного процесу самопізнання. Доведено, що рух у просторі творів є формою духовної ініціації, де кожен крок наближає персонажа до віднайдення власної сутності. Визначено роль топосу гори як сакральної вертикалі, що структурує художній світ за принципом ієрархічності. Гора інтерпретується як простір аскези, тиші та абсолютної свободи, де відбувається діалог людини з Творцем і гармонізація внутрішнього стану. З’ясовано символічне навантаження топосу ріки (води, джерела, криниці) як носія родової пам’яті та інструменту очищення совісті. На прикладі образу Криничаря розкрито філософію служіння та етичний вимір взаємодії з водною стихією. Топос лісу розглянуто як онтологічну категорію та терапевтичний простір, що виконує захисну функцію. Ліс постає альтернативою урбаністичному світу, місцем, де герой позбувається соціальних масок і повертається до першоджерел буття. У висновках стверджується, що досліджувані топоси у прозі Мирослава Дочинця виходять за межі пейзажних описів, трансформуючись у глибокі філософсько-символічні коди. Вони формують цілісну натурфілософську концепцію, базовану на українській ментальності, де гармонія з природою є умовою збереження національної ідентичності та досягнення духовної зрілості