СИМВОЛ І НАРАТИВНА СТРУКТУРА В НОВЕЛІСТИЦІ МИХАЙЛА ЯЦКОВА ТА ЕДГАРА ПО: ТИПОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД

Анотація

У статті досліджено типологічні збіги мотивів, наративних прийомів та використання символів у новелах М. Яцкова та Е. По. Проза Едгара По. Однією з ключових наративних стратегій По є повторення ключового слова на початку оповідання, що нагадує принцип побудови твору М. Яцкова навколо наскрізного символу, як, наприклад, у «Білих вівцях». В обох авторів оповідач відіграє ключову роль, передаючи події через саморефлексію. Простір і час у творах митців ніяк не конкретизується, незвичне місце часто символізують людську голову/розум. У М. Яцкова, як і в Е. По, часто присутній типаж фланера – міського спостерігача, який відсторонено блукає містом («Поганство юрби»). Наратив оповідань М. Яцкова, подібно до Е. По, функціонує як структурований сон, переходячи у сновидні або фантастичні площини. Жіночі образи (як-от давня кохана в «Поганстві юрби» чи помираюча в «Дівчині на чорнім коні») можуть інтерпретуватися як втілення Тіні оповідача або персонажа, що уособлює відкинуті бажання. У «Дівчині на чорнім коні» естетизація смерті молодої жінки поєднується з проголошенням принципу «мистецтва для мистецтва»: герой-митець мусить втратити серце, щоб оглядати «вічну правду». Суттєвою відмінністю наративної манери М. Яцкова є лаконізм опису на противагу нагромадженню описів у Е. По. Лаконізм у М. Яцкова, під впливом поезії в прозі Ш. Бодлера, ґрунтується на миттєвому враженні. Фінали творів часто є «вибуховими», нагадуючи пробудження або входження у стан «смерті за життя». Таким чином, спираючись на наративні стратегії Едгара По, М. Яцків вибудовує власну систему образів, зосереджену на психологічному стані героя та символічній деталі. Він переосмислює мотиви у контексті проблеми модерністського мистецтва та його взаємодії з абсурдною дійсністю, що засвідчує формування самобутньої модерністської поетики.