МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ У ДІАСПОРНІЙ КРИТИЦІ: РИСИ ПСИХОПОРТРЕТУ

Анотація

У статті досліджується постать Миколи Хвильового з позицій психобіографічного підходу. Внаслідок ідеологічної цензури ім’я письменника довгий час залишалося під забороною, що призвело до втрати або приховування значної частини біографічних і архівних матеріалів. Особливу увагу приділено діаспорній літературній критиці, яка, попри обмеженість джерел, здійснила перші спроби дослідження психопортрету митця. У центрі аналізу праці таких дослідників, як О. Ган, Д. Донцов, Г. Костюк, Є.Маланюк, які акцентували на темпераменті, внутрішніх конфліктах, естетичних засадах і світоглядних дилемах Хвильового.Щедрий матеріал для створення психопортрету письменника дав, зокрема, О. Ган, котрий у своїй праці першим розповів про родину митця й простежив витоки його темпераменту (бентежність і пристрасність).Такі поведінкові риси були притаманні його дідові по материній лінії і батькові.Г. Костюк презентував міркування щодо войовничості Миколи Хвильового, яка насамперед асоціюється з його публіцистичною творчістю (памфлети), участю в літературній дискусії. Критик зауважує, що це була не войовничість, а швидше героїзм, що живився трагічним романтизмом як світоглядною домінантою. Дослідниками визначено й описано ключові риси особистості письменника: холеричність, романтичність, народолюбство, вітаїстичність, аристократизм духу, національний інстинкт, візіонерство. Особлива увага приділена конфлікту між національним і революційним (соціалістичним, ідеологічним) у його світогляді. Цей світоглядний конфлікт позначився на художній парадигмі Миколи Хвильового, зокрема сформував специфічний наративний дискурс його творчості – трагічний романтизм. Аналіз діаспорних студій здійснено з опорою на методологію психопортретування, запропоновану С. Михидою, що дозволяє встановити зв’язок між особистісними рисами митця і художніми особливостями його прози. У статті систематизовано здобутки діаспорної критики в контексті осмислення особистості Хвильового, що дозволяє сформувати основу для подальших досліджень його творчості крізь призму психоаналітичного та культурно-історичного підходів.