ХУДОЖНЯ РЕЦЕПЦІЯ КРИМУ У ТВОРЧОСТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ ТА АДАМА МІЦКЕВИЧА

Анотація

Статтю присвячено порівняльному аналізу ліричної поезії Лесі Українки та Адама Міцкевича, а саме аналізу частини їхнього поетичного доробку, де знайшли своє втілення індивідуальні враження авторів від подорожі до Криму. Метою статті є аналіз художніх особливостей поетичних циклів «Кримські спогади», «Кримські відгуки» Лесі Українки і «Кримські сонети» Адама Міцкевича. Аналіз поезій Лесі Українки та Адама Міцкевича здійснено у таких аспектах: обставини відвідування Криму обома авторами, особливості творення художнього простору Криму (екзотичні краєвиди, природній ландшафт і мариністика), специфіка творення антитези рідний край – чужина, художня майстерність образів кримських татар, місцевий фольклор, художня функція ліричного героя. Автор статті визначає причину звернення А. Міцкевича до сонету, спроби передати враження від мандрівки до Криму саме у цьому поетичному жанрі. У роботі визначено два важливих на змістовому рівні художні простори – рідний край і чужина. Простежується, що в обох поетів, не відбувається протиставлення цих просторів за ознакою ворожості / доброзичливості стосовно ліричного героя. У Лесі Українки протиставлення рідний край – чужина не маркується відчуттям відірваності ліричної героїні від рідного краю, а у Адама Міцкевича воно набуває особливого значення у поєднанні із мотивом туги за рідною землею. Обидва поети захоплювалися екзотичною природою Криму. У творчості обох авторів вагомого значення набуває морський пейзаж, який постає маркером внутрішніх переживань, борінь ліричних героїв. Природа Криму, ландшафтні образи слугують вираженням захоплення ліричними героями красою Криму. Обоє тут, на півострові, відчували зневіру (Леся Українка перебувала під гнітом думок про хворобу, Адам Міцкевич не мав надії на повернення у рідний край). Цей факт обґрунтовує силу звучання мотиву смерті у їхніх поезіях: у Лесі Українки – дочасної смерті, у Адама Міцкевича – смерті на чужині, хай і прекрасній, але не рідній стороні. Зацікавленість історичним минулим, архітектурою, фольклором та побутом є спільною рисою, однак Леся Українка при зображенні образу кримської татарки використовує народно-пісенні прийоми. Для Адама Міцкевича важливим постає переосмислення місцевої легенди, де головною героїнею постає його землячка. Для ліричних героїв поезій Лесі Українки і Адама Міцкевича природа Криму виступає джерелом натхнення, творчості, пізнання, а в часи зневіри стає порятунком.