З НИЗИН ДО ВЕРШИН: СПІЛЬНОСЛОВ’ЯНСЬКІ ТА САМОБУТНІ РИСИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ(2)

Анотація

Ця стаття є продовженням розгляду складного питання про гармонійність поєднання праслов’янських і власне українських мовних рис у сучасному фонемно-фонетичному ладі нашої мови, яке знайшло своє відбиття у публікації, вміщеній у попередньому числі цього ж часопису – Наукові записки. Серія: Філологічні науки, Випуск 1 (208). У цій розвідці порушуємо проблему становлення сучасної підсистеми приголосних фонем, яка має своїм опертям спільнослов’янську консонантну основу, що стала базою для витворення своєрідних фонетичних підвалин й інших споріднених мов; розглядаємо причини втрати старих і появи нових приголосних фонем; пробуємо відшукати зовнішні чинники, які так чи так внесли зміни в консонантну підсистему. Традиційно на заняттях з історичної граматики у ЗВО студенти кваліфікують праслов’янську мову найдавніших часів як вокально-консонантну, тобто таку, в якій кількість голосних переважала над кількістю приголосних. Разом з тим вони простежують, як через процеси часокількісного вирівнювання та монофтонгізації дифтонгів зменшується кількість голосних, коли на межі тисячоліть (до і нашої ери) приголосних стає все більше після трьох палаталізацій задньоязикових та змін Г, К, Х, Д, Т, З, С у сполуках з j. На час розпаду праслов’янського мовного континиуму племінні мови уже були консонантно-вокальними. Подальший розвиток фонетичних систем споріднених слов’янських мов ішов своїм шляхом, хоч їхня спільна історія у якихось рисах зберігалася, почасти видозмінюючись, віддаляючись від близького. Як показує практика викладання історії мови, здобувачі освіти відносно легко запам’ятовують, які фонетичні процеси відбувалися в системі приголосних, більш-менш вільно орієнтуються в їхній хронології, але професійні комунікативні компетентності, які виявляються у здатності обговорювати питання про фонетичні особливості своєї мови на тлі інших, дискутувати і переконувати незаперечними фактами сформовані не в усіх. Тому усвідомлені знання з історичної фонетики повинні стати одним із комунікативно задіяних здобутків, однією з складових світоглядних переконань про своєрідність рідної мови, про відповідальність за її збереження. Заплановано продовження розгляду самобутніх рис української мови на прикладі одиниць інших рівнів мовної системи.