ЕМОТИВНІСТЬ ІДІОСТИЛЮ АВТОРА ТА ПЕРЕКЛАДАЧА ЯК КОГНІТИВНО-ДИСКУРСИВНА КАТЕГОРІЯ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКИХ РЕТРАНСЛЯЦІЙ ТРАГЕДІЙ В. ШЕКСПІРА)

Анотація

У розвідці обґрунтовується встановлення ступеня когнітивної близькості засобів емотивності у часово віддаленому першотворі й у різночасових українських ретрансляціях ХІХ–ХХІ ст., які віддзеркалюють ідіостиль як самого автора, так і перекладачів і зумовлюють обрання перекладачами генеральної стратегії та локальної тактики трансформаційного перекладу. Матеріалом дослідження слугували засоби емотивності, виокремлені із трагедії В. Шекспіра «Romeo and Juliet» (1594) і її українських ретрансляцій різних історичних періодів, авторами яких є Пантелеймон Куліш (1901), Ірина Стешенко (1952) та Юрій Андрухович (2016). У статті обґрунтовано поняття «ідіостиль», який передбачає застосування особливих засобів вербалізації певного значення, серед яких конотативне. У дослідженні продемонстровано, що конотативне забарвлення слова через присутність у його семантиці конотативного компонента значення, зокрема емотивності, ускладнює процес його перекладу у художньому тексті. Для визначення рівня когнітивної близькості у відтворенні засобів емотивності вихідного тексту в українських ретрансляціях у статті запропоновано продуктивний когнітивно-дискурсивний підхід у термінах когнітивного консонанса та когнітивного дисонанса мисленнєвого процесу автора та перекладача. В умовах когнітивного консонансу або дисонансу пошук індивідуальних перекладацьких рішень стосовно генеральної стратегії та локальної тактики трансформаційного перекладу зумовлює множинність перекладів одного й того самого тексту оригіналу. У статті імплементовано новий термінологічний апарат щодо системи перекладацьких перетворень, що реалізують репродуктивну й адаптивну тактики трансформаційного перекладу.