АРХІТЕКТОНІКА ХУДОЖНЬОГО ЕСЕ

Анотація

У статті досліджено архітектоніку художнього есе, описано його диференційні ознаки, літературні (автобіографічність, інтертекстуальність, асоціативність, широке використання художніх засобів) та соціокомунікативні риси (актуальність, суб’єктивність, волюнтативність). Авторка статті на власних художніх текстах описала чотири основні прийоми побудови есе: обрамлення, каталогізацію, відкриту кінцівку, цитатоколажування. Прийом художнього обрамлення полягає в тому, що, створюючи есе, автор використовує тотожні на лексико-семантичному рівні структурні елементи початку і кінцівки твору. У такий спосіб початковий і завершальний сегменти тексту «закільцьовують» його на різних рівнях: лексичному, синтаксичному, тропеїчному. Цей прийом формує цілісність і завершеність есе. Прийом каталогізації використовують для формування вертикальної й горизонтальної «виструнченості», «концентрації» тексту. Тобто каталог – це так званий каркас тексту, який можна розгорнути у сам есей. І навпаки: будь-який есей можна згорнути в каталог. Прийом цитатоколажування полягає в тому, що архітектоніка есе формується вкрапленнями чужого мовлення (цитати, ремінісценції, відгуки тощо), проте його слід використовувати обережно, оскільки для жанру есе властиве «Я»-звучання, а не чуже мовлення. Прийом відкритої кінцівки полягає в тому, що текст есе начебто не дописаний, обірваний, не завершений, проте відкрита кінцівка, власне, й надає читачеві простір для «співпраці» з авторським «Я», що забезпечує естетичний ефект тексту на смисловому й композиційному рівнях. Для жанру художнього есе будь-якої структури характерні такі ознаки: яскраво виражена постать автора, суб’єктивність, саморефлексія, інтертекстуальність; використання тропів, стилістичних фігур, відкритий чи прихований діалог з читачем, цілісність, зв’язність викладу. Архітектоніка художнього есе є вільною.