ТОЧНІСТЬ У ТЕРМІНОЗНАВСТВІ: ЕПІСТЕМОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТА КОГНІТИВНА ПЕРСПЕКТИВА

Анотація

Статтю присвячено комплексному аналізу точності терміна як епістемологічно-когнітивного феномену. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю переосмислення традиційних уявлень про точність у термінології в контексті сучасних когнітивних і філософських підходів до наукового знання. У класичному термінознавстві точність трактувалася насамперед як формально-логічна властивість, що забезпечує однозначну кореляцію терміна з поняттям і гарантує його несуперечливе функціонування в межах терміносистеми. Однак розвиток когнітивної лінгвістики, філософії науки та соціальної епістемології сприяє трансформації цієї парадигми, ставлячи під сумнів абсолютистські уявлення про природу наукових істин, стабільність понять та прозорість мовних засобів їх репрезентації. Мета статті – обґрунтувати епістемологічну природу точності терміна та розкрити когнітивні механізми її формування шляхом інтеграції філософського й лінгвокогнітивного аналізу. Застосовано методи епістемологічного аналізу (для з’ясування статусу точності як критерію науковості та її зв’язку з парадигмальними установками науки), когнітивного моделювання (для реконструкції ментальних структур, що забезпечують точне схоплення і репрезентацію спеціалізованих понять), концептуального аналізу (для опису змістових параметрів точності на різних рівнях абстракції), фреймової семантики (для моделювання структури термінологічного знання як системи слотів і заповнювачів) та порівняльно-зіставний метод (для аналізу типологічних відмінностей у розумінні точності в різних галузях знання). Матеріалом дослідження слугують термінологічні системи природничих (біологія, фізика), технічних (інформатика, інженерія) та гуманітарних (лінгвістика, філософія) наук, а також дефініції з тлумачних і енциклопедичних словників, що фіксують традиційні уявлення про точність у науковому дискурсі. На основі отриманих результатів запропоновано інтегративну епістемологічно-когнітивну модель точності, яка охоплює п’ять взаємопов’язаних вимірів: онтологічний (відповідність терміна референтові), епістемологічний (адекватність наукової концептуалізації), когнітивний (якість ментальної репрезентації), семантичний (логічна визначеність і системна узгодженість у межах терміносистеми) та прагматичний (комунікативна ефективність у професійній взаємодії). Показано, що точність формується не лише сукупністю формальних критеріїв, а й взаємодією епістемологічних вимог, когнітивних ресурсів носія знання та інституційних практик наукової комунікації. Запропоновано також типологію проявів точності в різних галузях знання та критерії її оцінювання – семантичні, референтні, системні й функціональні, що окреслює перспективи для подальших досліджень у межах когнітивного термінознавства та філософії науки.