ПЕРША ХВИЛЯ ПОВТОРНИХ ПЕРЕКЛАДІВ У РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ (1930–1950-ТІ): РУСИФІКАЦІЯ ТА ІДЕОЛОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ

Анотація

У статті досліджується явище повторного перекладу в Радянській Україні 1930–1950-х років як інструмент ідеологічного контролю, культурного переписування та русифікації. На основі історичного та порівняльного аналізу визначено першу хвилю повторних перекладів і нових редакцій як реакцію на зміни в національній політиці більшовиків, зокрема кампанію 1933–1935 років проти «націоналістичного шкідництва» в перекладі. У дослідженні порівнюються підходи 1920-х років, які акцентували стилістичну вірність і культурну автономію («гомологічний переклад» або «переклад-стилізація» за Володимиром Державиним), з нав’язаною буквальністю та ідеологічною відповідністю сталінської доби, що віддавала перевагу орієнтації на радянського читача, на норми російської мови та радянську ідеологію («аналогічний переклад»). Як приклад, аналізуються конкретні випадки (case studies) повторних перекладів повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба» (версія Андрія Ніковського 1930 року та стандартизована версія Антіна Хуторяна 1935/1948 років) та роману Етель Ліліан Войнич The Gadfly («Ґедзь» в перекладі Марії Лисиченко 1928 року та «Овід» у русифікованій версії Марії Рябової 1935 року). Використовуючи бібліографічні дані, теоретичні праці та текстові порівняння, стаття розкриває, як повторний переклад та нові редакції сприяли ідеологізації норм перекладу, стиранню імен репресованих перекладачів і мовній уніфікації. У висновку підкреслюється, що повторний переклад віддзеркалював еволюцію української національної ідентичності, слугуючи як інструментом домінування, так і спротиву, та висвітлює зусилля післясталінського періоду щодо відродження автентичних українських перекладацьких практик у середині 1950-х та у 1960-х роках.