ЖІНКА В ПРОЗІ ВАЛЕР’ЯНА ПІДМОГИЛЬНОГО: ПСИХОЛОГОСПРЯМОВАНА ВІЗІЯ

Анотація

Статтю присвячено психопоетикальному осмисленню жіночих образів у прозі Валер’яна Підмогильного з погляду психоаналізу та аналітичної психології. У дослідженні окреслено проблему репрезентації фемінного як багаторівневого феномену, пов’язаного не лише з композиційними потребами, а й із внутрішніми психічними процесами автора. Жіночі постаті у творчості Підмогильного розглядаємо як вагомі маркери його психічної динаміки, що поєднують архетипні структури (насамперед Аніму і Велику Матір) з особистісним і культурним досвідом. Такий підхід дозволяє переосмислити підхід до інтерпретації персонажів письменника з урахуванням їхньої функціональної та психологічної глибини. У центрі уваги перебуває специфічна дихотомія жіночого в художньому світі письменника – духовно ідеалізоване та знецінено-тілесне, що корелює із комплексом Мадонни-Блудниці та зумовлює постійний конфлікт між бажаним і дійсним у чоловічих персонажів. На основі аналізу малої та великої прози показано, що жіноче виконує здебільшого функції каталізатора внутрішніх процесів чоловіка та маркера його Еросу, Тіні чи інших структурних субстанцій. Важливою складовою дослідження є інтерпретація образу матері в біографічному та архетипному вимірах, що задає вихідну матрицю ставлення митця до жінки та визначає характер подальших літературних еманацій жіночності. Окрему увагу приділено роману «Невеличка драма», який представлено як унікальний випадок еволюції жіночого персонажа в психопоетиці Валер’яна Підмогильного. Образ Марти Висоцької для митця є найповнішим утіленням юнгіанської Аніми, бо автор наділяє її індивідуальним несвідомим та особистісним розвитком, прагне інтегрувати через неї фемінні риси. Саме через Марту простежуємо трансформацію ставлення автора до жінки як суб’єкта, а не лише об’єкта чоловічих афектів, що підкреслює психоавтобіографічне значення роману.