МАСКУЛІНІЗАЦІЯ ФЕМІННОГО (ЖІНОЧОГО) ДИСКУРСУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ДРАМАТУРГІЇ

Анотація

Стаття присвячена осмисленню явища маскулінізації жіночого образу в сучасній українській драматургії періоду повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році на матеріалі «2: Антології ІХ конкурсу п’єс “Драма.UA”». Визначено ключові художні стратегії, завдяки яким відбувається трансформація фемінного дискурсу в напрямі сили, мобілізації, рішучості, готовності діяти й захищати. Особливу увагу приділено тому, як війна провокує перегляд гендерних ролей і призводить до формування нових типів жіночої суб’єктності в драматургічному тексті. Теоретичну основу дослідження становлять концепції Дж. Батлер (перформативність гендеру), Р. Брайдотті (постгендерна суб’єктність), К. Карут (травматичне повторення).У межах цих підходів маскулінізація жіночого образу трактована не як художня девіація, а як новий тип репрезентації суб’єкта, здатного говорити, діяти, приймати рішення й захищати в умовах катастрофи. У центрі дослідження – жіночі персонажі у новій героїчній парадигмі, що поєднує емоційну чутливість і дієву відповідальність. Маскулінізація розглядається не як спроба імітації «чоловічої» поведінки, а як адаптивна стратегія виживання в умовах травматичного досвіду. У статті проаналізовано низку аспектів репрезентації жіночої дії: тілесно-просторова активність, мовна організація дії, емоційно-етична риторика. Висвітлено, як жіноче тіло перетворюється на «броню», на інструмент прямої дії – не як виняток, а як нова норма в умовах війни. Особливої ваги набуває тема материнства як джерела сили, витривалості й стратегічного самозабуття, що формує внутрішній «фронт» – поле боротьби не лише за фізичне, а й за психологічне виживання дитини.Показано, що сучасна українська драма фіксує становлення постгендерної героїки, в основі якої лежить поєднання сили й емпатії, дії й турботи, стратегії й вразливості. Таким чином, у досліджуваних текстах відбувається не редукція жіночого образу до маскулінних форм, а розширення його меж через вписування фемінного досвіду в логіку героїчного. Героїня, яка говорить коротко, рухається швидко, ухвалює рішення в критичних умовах – не виходить за межі жіночого, а творить його оновлену, гібридну форму. Маскулінізація в українській драматургії постає як форма літературного спротиву, художній інструмент етичної реакції на війну та спроба зафіксувати нову жіночу присутність у театрі пам’яті й свідчення.