ПРИВАТНІ ПРИСВЯТИ В УКРАЇНСЬКОМУ ПИСЬМЕНСТВІ 1920Х–1930Х РОКІВ: ВІД ДАРУ ДО СИМВОЛІЧНОГО КАПІТАЛУ

Анотація

У статті проаналізовані зміни структури й функцій приватних присвят і дедикаційних заголовків у літературному полі 1930-х років порівняно з 1920-ми. Актуальність студії зумовлена потребою оновлення методологічних підходів до вивчення присвят в українському літературознавстві, а також поглиблення уявлень про особливості функціонування цього паратекстового елемента у творах українських письменників 1920–1930 років. Об’єктом вивчення були присвяти й дедикаційні заголовки, виявлені у творах українських письменників доби «розстріляного відродження».Порівнюючи тенденції розвитку українського письменства 1920-х і 1930-х років, можна відзначити прямий вплив суспільно-політичних процесів на дедикаційні формули, мотиви й форми присвячування. Культивування колективізму, пріоритету громадського над особистим зумовило зменшення кількості приватних присвят (зі 100 у літературному полі 1920-х, до 68 у літературному полі 1930-х). У творах українських письменників 1920-х років вони були емоційним виявом приязні, вдячності, любові до батьків, брата, сестри, дружини, коханої, дітей, друзів. Наприкінці 1920х – на початку 1930х років на хвилі «призову ударників» у літературу вливаються молоді письменники-аматори – комсомольці й партійці, колишні робітники й селяни, які у своїй масі стали свідомими ретрансляторами партійних настанов. Це помітно вплинуло на характер присвят. Члени родини у творах молодих, ідеологічно заангажованих авторів стають адресатом присвяти лише в тому випадку, якщо вони є активними учасниками «соціалістичного будівництва». Приватні присвяти 1930-х рр. емоційно стриманіші, лаконічніші, інколи містять вказівку на статус адресата (напр., «Братові Андрію, – комсомольцеві», «Червоногвардійцеві – брату Юркові присвячую»).В умовах політичної «турбулентності» й системного переслідування інакодумців присвячування стало небезпечним актом, адже від звинувачень у неблагонадійності, антирадянський агітації чи шпигунській діяльності не був застрахований ніхто. Іменна присвята могла стати доказом знайомства з «ворогом народу», підставою для надуманих звинувачень, тож письменники частіше застосовували неконкретизовані й колективні присвяти, напр.: «Другові», «Товаришеві», «Жінці – громадянину Соціалістичної Вітчизни, жінці-другові, жінці-матері з любов’ю присвячую цей труд», «Батькам» тощо. У літературному полі 1920-х років приватні присвяти можна трактувати як приклад дару, натомість у 1930-ті роки у творчості апологетів соціалістичного реалізму вони перетворюються на «символічний капітал», який можна конвертувати в премії, посади, звання, матеріальні цінності.