КОНЦЕПЦІЯ ВКОРІНЕНОСТІ В ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВІ

Анотація

Праця досліджує концепцію вкоріненості як теоретичної та практичної категорії в сучасному перекладознавстві. Традиційно упосліджена поняттями мобільності, гібридності та культурної плинності, вкоріненість залишається недостатньо дослідженою, незважаючи на її значення для розуміння ідентичності, етики та соціокультурного позиціонування перекладача. На відміну від ідеалізованого бачення нейтрального або «невидимого» перекладача, ця стаття представляє вкоріненість як динамічну структуру, що охоплює культурну, лінгвістичну, ідеологічну та афективну вбудованість. Аналіз спирається на фундаментальні теорії Антуана Бермана, Лоуренса Венуті, Гаятрі Співак, Гомі Бгабги та Едварда Саїда, розміщуючи вкоріненість на перетині постколоніальної критики, суб'єктивності перекладача та культурного опору. Дослідження підкреслює, що вкоріненість не слід ототожнювати з есенціалізмом чи націоналізмом, а радше з усвідомленням власної ніші в культурній історії та лінгвістичній традиції. Воно досліджує, як свідома (чи несвідома) вкоріненість перекладача впливає на перекладацькі стратегії, етичний вибір та залучення аудиторії, особливо під час роботи з маргіналізованими або підвладними культурами. Особлива увага приділяється українському контексту, особливо після повномасштабного російського вторгнення у 2022 році. У статті досліджується, як українські перекладачі, багато з яких були переміщені або змушені покинути країну, досягають вкоріненості посеред травм, втрат та геополітичної кризи. Стаття досліджує культурний та перекладацький активізм Ірини Старовойт, проєкт «Воєнні щоденники» Остапа Сливинського та міжнародні ініціативи, очолювані Катериною Казиміровою та колективом «Перекладачі для України». Ці приклади демонструють, що вкоріненість може бути відновлена в умовах вимушеної міграції, функціонуючи як ресурс для культурної стійкості, етичного авторства та національного представництва у світовому літературному полі. Поєднуючи теоретичні перспективи із сучасними емпіричними матеріалами, це дослідження пропагує вкоріненість як продуктивну категорію теорії перекладу – таку, що ставить під сумнів хибну бінарність між локальним та глобальним, і утверджує роль перекладача як культурного посередника та політично залученого суб'єкта. Результати дослідження сприяють більш глибокому розумінню перекладу як контекстно-залежного, етично спрямованого та ідеологічно обумовленого акту, особливо в контексті постколоніального переходу та воєнної кризи.