МОВА ЯК МАРКЕР «СВОГО» ТА «ІНШОГО» В РОМАНАХ СОФІЇ АНДРУХОВИЧ

Анотація

У статті встановлені характерні особливості оперування мовою/мовами задля «іншування» персонажів на матеріалі творчого доробку сучасної української письменниці Софії Андрухович: романів «Сьомга» (2007), «Фелікс Австрія» (2014) та «Амадока» (2020). Наше дослідження показує цей спосіб як важливий та самобутній складник стилю авторки: нами висвітлені питання маркування персонажів через мову, конструювання їхніх образів та вплив мови безпосередньо на цей процес. Також нами детально розглянутий аспект сприйняття – у нашій розвідці воно постає у двох вимірах: по-перше, ми розглядаємо особливості впливу мови як безпосередньо на сприйняття читача, особливості сприйняття власне персонажами одне одного у площині художнього тексту і характерні риси розмежування персонажів за допомогою мови у контексті авторського стилю.Методологічним підґрунтям для аналізу цих особливостей виступили концепція інтерсуб’єктивності Едмунда Гуссерля, феноменологія сприйняття Моріса Мерло-Понті, деконструктивізм Жака Дерріда, орієнталізм Едварда Саїда і сучасні інтерпретації цих концепцій в українському літературознавстві.Нами показане використання мови як способу «іншування» у трьох романах Софії Андрухович і виявлені її практичні функції та художні особливості; проведено порівняння текстів авторки і показані трансформація та розвиток даного складника її стилю. Таким чином це дослідження показує мову не просто як спосіб передачі та сприйняття художньої дійсності тексту, а й відкриває ширші її можливості: здатність маркувати персонажів «своїми» або ж «чужими», встановлювати між ними дистанцію у площині тексту, зближуючи їх чи навпаки відчужуючи одне від одного, конструювати ідентичність та бути способом самоідентифікації, здійснювати вагомий вплив безпосередньо на читацьке сприйняття художнього твору.