ОБРАЗ ЖІНКИ-БОРЦЯ В ПОЕЗІЇ ОЛЕНИ ТЕЛІГИ

Анотація

Оригінальне бачення ролі жінки у боротьбі за національну свободу презентує творчість Олени Теліги – української діаспорної письменниці. Доробок авторки тісно пов'язаний із празькою школою – спільнотою митців, котрі емігрували до Європи в першій половині ХХ ст. Письменники цього літературного кола у своїх художніх та публіцистичних текстах плекали ідеї націоналізму, наголошували на потребі формування дієвого українця, людини чину, здатного захищати й будувати незалежну державу. Ліричні й публіцистичні твори Олени Теліги також актуалізують ці проблеми. Авторка вважала, що місія жінки в боротьбі за державний суверенітет – стати для чоловіків-воїнів другом, моральною підтримкою, а за потреби також взяти зброю до рук. Художня творчість письменниці має феміністичне звучання, однак погляди авторки на роль і місце жінки у суспільстві не до кінця суголосні з ідеями філософії фемінізму. Статтю зосереджено на аналізі поезій Олени Теліги «Мужчинам», «Відповідь», «Вечірня пісня», «Вечір», «Я руцi, що била, – не пробачу…», «Чекає все: і розпач, і образа». Дослідження цих творів із позицій феміністичної критики засвідчило, що їхня лірична героїня – це ніжна і ласкава жінка, що є життєдайною силою для чоловіка-воїна, захисника держави. Водночас вона морально сильна та вольова особистість, здатна у критичний час узяти до рук зброю й мужньо боронити на рівні з чоловіком свій край. Жінка в поезії авторки готова пробачати своєму обранцю і світу все, окрім приниження її людської гідності. Гармонія світу в ліриці мисткині будується на ідеї паритетності у стосунках чоловіків і жінок. Ліричні твори Олени Теліги засвідчують, що авторка була націєцентричною феміністкою. Жінка в розумінні авторки має залишатися ніжною зі своїм чоловіком, відданою йому, а коли останньому випадає місія захищати свою державу, вона мусить стати другом і соратником у боротьбі.