МОДАЛЬНІСТЬ НІМЕЦЬКИХ ТА УКРАЇНСЬКИХ ДІЄСЛІВ. ЗІСТАВНИЙ АНАЛІЗ

Анотація

Модальність як лінгвістична категорія є багатогранною. Проте будь-яке дослідження модальності починається з логіко-філософської природи цієї категорії. У пропонованій роботі продемонстровано взаємозв’язок між логічної та лінгвістичною модальністю. Остання має два основні підвиди: об’єктивну та суб’єктивну, тоді як логічна модальність з огляду на модальні дієслова як її маркери може бути деонтичною та епістемічною. У статті проаналізовано різні варіанти підходів до опису лінгвістичної модальності, що запропоновані німецькими мовознавцями, досліджено модальні дієслова німецької мови, що вживаються для вираження модальності, проаналізовано їхні семантичні та граматичні особливості. З’ясовано, що у граматиці української мови немає окремого класу модальних дієслів, що відрізняє українську мову від німецької. Дієслова, які за своєю семантикою можуть виражати обидва підвиди модальності, утворюють в українській мові клас допоміжних дієслів, куди відносяться власне допоміжні дієслова та модально-допоміжні дієслова. При порівняльному аналізі семантики таких дієслів в обох мовах визначено подібності та відмінності: усі вони мають модальну силу, але різниця між ними полягає у ступені наявності останньої, а саме, одні дієслова мають ступінь необхідності / Notwendigkeit, а інші – ступінь можливості / Möglichkeit. Німецькі модальні дієслова зазнали істотної граматикалізації і це стало результатом їхньої специфічної ознаки засобів вираження модальності у цій мові. Українська мова має не таку розгалужену сітку граматичних форм модальних дієслів, для неї не принципово властивий умовний спосіб при вираженні дієсловами модальності, натомість українська мова має набагато більше семантичного розмаїття дієслів та дієслівних форм – виразників модальності. Усі виявлені відмінності важливі для вивчення, адже це ґарантує правильне використання модальних дієслів та їхніх граматичних словоформ, особливо дійсного та умовного способів (Indikativ – Konjunktiv).