АРХЕТИП МАТЕРІ В РОМАНІ МАРІЇ МАТІОС «МАЙЖЕ НІКОЛИ НЕ НАВПАКИ»

Анотація

У статті досліджується репрезентація архетипу Матері в романі «Майже ніколи не навпаки» української письменниці Марії Матіос. Вона глибоко досліджує та переосмислює його у своїй прозі, оскільки як жінка здатна безпосередньо ідентифікувати себе із цим архетипом. Теоретична частина статті представляє різні погляди вчених на поняття архетипу та еволюцію цього терміна в українському та світовому науковому дискурсі. Представлено різні вияви архетипу Матері у творах Матіос, які змінюються залежно від життєвих обставин і особистих рис героїнь. Здійснено спробу проаналізувати кілька жіночих персонажів (Василина, Петруня, Теофіла), на матеріалі яких можна простежити найбільш яскраві вияви архетипу Матері, зокрема Великої Матері та Матері-коханки. На прикладі Василини ми розглядаємо втілення архетипу Великої Матері; на прикладі Петруні – наслідки неможливості реалізуватися в материнстві та одержимість цією ідеєю (сурогатний архетип Матері). Теофіла втілює материнську жертовність і самовідданість. Цей персонаж на відміну від інших отримує розгорнуту портретну характеристику за допомогою живописного авторського зображення, подібного до класичних змалювань Мадонни та інших утілень материнського начала у світовій мистецькій практиці. Таким чином авторка репрезентує збірний образ Матері наприкінці твору. Загалом стаття підкреслює вагомість художнього втілення архетипу Матері у творах Марії Матіос та різні способи його зображення. Дослідження архетипу Матері також дає змогу глибше зрозуміти культурний та історичний контекст, у якому розгортаються події роману, а також те, як ці теми продовжують резонувати сьогодні. Розкриття цих аспектів є важливим внеском у вивчення творчості Марії Матіос та репрезентації архетипу Матері в літературі загалом. Ця тема має перспективи подальшого дослідження, зокрема в напрямі кореляції творчої постаті авторки із цим архетипом та співмірності Марії Матіос як жінки і втілення її персонажів.