ФОНЕМАТИЧНИЙ СТАТУС НАПІВГОЛОСНИХ <W> ТА <J> У КЛАСИЧНІЙ СЕРЕДНЬОВЕРХНЬОНІМЕЦЬКІЙ МОВІ (НА ПРИКЛАДІ ВІРШІВ ВАЛЬТЕРА ФОН ДЕР ФОГЕЛЬВАЙДЕ)

Анотація

Метою дослідження є визначення та реконструкція фонематичних характеристик напівголосних <w> та <j> у класичній середньоверхньонімецькій мові на матеріалі нормалізованих наукових видань поетичних творів Вальтера фон дер Фогельвайде. Дослідження проводиться як на діахронічному рівні – поява цих напівголосних та їх передача в сучасній верхньонімецькій мові, – так і на синхронічному рівні, тобто їх письмове та артикуляційне відтворення в середньоверхньонімецький період. Філологічні факти включають як історичні зміни в артикуляції досліджуваних напівголосних, так і діалектні свідчення (алеманський діалект). Аналіз починається з вивчення особливостей цих дифтонгів у давньоверхньонімецьких рукописах. Потім зроблено висновки щодо фонетичної відмінності між давньоверхньонімецькими та середньо-верхньонімецькими напівголосними. На основі зібраних фактів синхронії та діахронії автори приходять до висновку, що напівголосний <w> був білабіальним у давньоверхньонімецькій мові, але лабіовелярним у середньоверхньонімецькій мові. У той час як у середньоверхньонімецькій мові напівголосний <j> мав властивості голосного звуку, у сучасній верхньонімецькій мові він є палатальним фрикативним приголосним. На додаток до своїх висновків, автори також складають багатий візуальний матеріал, який ілюструє письмове відтворення, а також місце артикуляції середньоверхньонімецьких напівголосних. Фонематичний статус середньоверхньонімецьких напівголосних також розглядається відповідно до просодичних особливостей у метриці. Проаналізовано як класичні джерела, так і сучасні лінгвістичні дослідження. У нашому наступному фонетико-фонологічному дослідженні увага буде приділена середньоверхньонімецькому приголосному <s> у початковій позиції. Він розглядатиметься як шиплячий звук, який у сучасній верхньонімецькій мові перетворився на сибілянт <sch>.